Багряні ріки. Жан-Крістоф Ґранже

Чтение книги онлайн.

      Сивочолий поліціянт здивовано насупився.

      – Я вас одразу впізнав, – незворушно, немов пояснюючи очевидне, промовив молодик. – Ви П’єр Ньєман. Колишня зірка антитерористичного підрозділу. Колишній голова підрозділу боротьби з бандитизмом. Колишній мисливець на вбивць і наркодилерів. Одне слово, багато чого колишнього…

      – Нахабство тепер входить до програми підготовки інспекторів?

      Жуано вклонився дещо насмішкуватим рухом.

      – Даруйте мені, комісаре. Я лише хотів зробити ваш образ більш земним. Вам же відомо, що ви справжній кумир, супер-коп, на якого рівняється кожен молодий інспектор. Ви тут через убивство?

      – А ти як гадаєш?

      Молодий поліціянт знову схилив голову.

      – Для мене велика честь працювати разом із вами.

      Ньєман дивився на дзеркальну гладінь тихого плеса коло його ніг, немовби перетвореного ранковим промінням на скло. Із глибини, здавалося, линуло зеленаве світіння.

      – Розкажи, що знаєш про справу.

      Жуано показав очима на стрімку, наче стіна, скелю.

      – Тіло знайшли там нагорі.

      – Нагорі? – перепитав Ньєман, споглядаючи на кручі, гострі виступи яких кидали різкі тіні.

      – Атож. На висоті п’ятнадцяти метрів. Убивця засунув тіло в одну з ущелин тої скелі й надав йому дивної пози.

      – Якої саме?

      Жуано трохи присів, виставивши вперед коліна і схрестивши руки на грудях.

      – Пози ембріона.

      – Оригінально.

      – У цій справі немає нічого банального.

      – Мені казали про рани, опіки, – мовив Ньєман.

      – Трупа я ще не бачив. Але, як видається, на ньому справді є численні сліди тортур.

      – Смерть настала внаслідок цих тортур?

      – Наразі ще не встановлено. На шиї також є глибокі сліди – ознаки задушення.

      Ньєман знову глянув на озерце й побачив своє чітке відображення – коротко стрижена голова, синє пальто.

      – А тут? Знайшов що-небудь?

      – Ні. Годину вже намагаюся знайти тут бодай якусь зачіпку. Анічогісінько. Я гадаю, жертву було вбито не тут. Убивця лише привіз її сюди й затягнув нагору.

      – Ти піднімався на ту скелю?

      – Піднімався. Там також нічого вартого уваги. Убивця вочевидь видерся на вершину з іншого боку, а тіло спустив сюди на мотузці. Потім спустився сам за допомогою другої мотузки й запхнув свою жертву в цю розколину. Либонь, завдав собі неабиякої праці, щоб укласти труп у такій картинній позі. Дивина, та й годі.

      Ньєман знову поглянув на прямовисну скелю, шерехату, наїжачену гострими виступами. Зі свого місця він не міг оцінити точно, але йому здавалося, що западина, у якій знайшли тіло, була посередині, на однаковій відстані що від землі, що від верхівки кручі. Комісар рвучко обернувся.

      – Їдьмо.

      – Куди?

      – До СКАЧАТЬ