Матусин оберіг. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

      Батько ледь помітно усміхнувся.

      – Сідай, – показав він на лавку, – поговоримо.

      Олеся покірно сіла, поклала долоньки на коліна. Її погляд зупинився на пелені синього літнього платтячка, яке вони колись купували разом із мамою. «Незабаром буду носити смугасту піжаму, – подумала Олеся й зітхнула, – а з платтячком доведеться розпрощатися».

      – Чому ти його вдарила? – запитав батько.

      – Бо Костя хотів зламати замок у моїй тумбочці.

      – Невже не можна було якось усе вирішити мирно? Га?

      – Я його попередила, але він не зрозумів. Я захищала своє особисте майно, – упевнено й чітко промовила дівчинка. – Мені пом’якшать вирок за зізнання? Врахують на суді те, що Костя хотів викрасти мої речі?

      – Лесю, що ти говориш? – здивовано промовив чоловік. – І звідки така… обізнаність? Такі терміни? Ти ж зовсім ще дитина! Маленька дівчинка!

      – «Якій рано довелося стати дорослою», – повторила Олеся слова з маминого листа.

      – Який вирок? Ти думаєш, що тебе… Ой, дурненька! – усміхнувся батько й хотів її обійняти, але донька відсунулася від нього подалі.

      – Не чіпай мене, – серйозно сказала вона. – Хтось побачить і вирішить, що ми з тобою змовилися.

      Чоловік не стримався, розсміявся.

      – Тобі смішно, а мені не дуже. Тату, коли мене заберуть до в’язниці?

      – Лесю, не мели дурниць. Ніхто тебе нікуди не буде забирати.

      – Якщо не заберуть, то мене вб’є або тітка Райка, або Костя.

      – Не бійся, нічого тобі не буде, – заспокоїв доньку батько. – Хіба що доведеться вибачитися за скоєне.

      Олеся промовчала, але вже твердо вирішила, що краще сидітиме за ґратами, ніж вибачиться перед «братиком». Вона вважала, що має рацію, бо вчинок Кості гидкий, тож справедливість має бути відновлена.

      Вусата Гора повернулася додому надвечір. Вона одразу покликала на кухню чоловіка й Олесю.

      – Є розмова, – сказала, сідаючи за стіл.

      Олеся зрозуміла одразу, що розмова буде важкою й неприємною.

      – Ти розбила дитині голову, йому наклали десять швів! – Вусата Гора тикнула товстим пальцем у бік Олесі й свердлила її ненависним поглядом. – Чому?!

      – Він хотів зламати замок, – ледь чутно промовила дівчинка.

      – Костик тебе бив?

      – Штовхнув.

      – А ти б відійшла – і все! Якби ти мені пожалілася, то я б сама його покарала.

      – Вас не було вдома, – сказала на те Олеся. – До того ж, я його речі не чіпала, а він хотів зламати замок, де мої особисті речі.

      – Усе! Мій терпець уривається! – скрикнула Раїса Іванівна й так гепнула кулаком об стіл, що Олеся від несподіванки аж підскочила на місці. – Потрібно цьому покласти край, а то ви повбиваєте одне одного!

      – Олесю, я ж просив тебе не сваритися з братом, жити мирно, – промимрив собі під ніс чоловік.

      – Іди звідси геть! – шумно видихнула Вусата Гора, і її великі груди СКАЧАТЬ