Стара холера. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

      – А щоб проливати сльози, що втратили таку дівчину.

      – Зайшов би ліпше до крамниці… І взагалі, що за манера – стояти годинами на вулиці…

      – А в мене відпустка. Канікули… Хоча ти маєш рацію – я марную час.

      За два дні по тому прийшов уже якраз до закінчення її робочого часу. І хоч намагався жартувати, Ліза побачила – Степан дуже стомлений. Уже дорогою до зупинки допиталася. Він брехати не вмів, тож виявилося: влаштувався на їхньому ринку вантажником. І півдня носив мішки.

      – З чим?

      – З чимось. Не знаю.

      Ліза змусила признатися – з цементом.

      Сказала, що то робота не для нього. Що вона не хоче, аби він надірвався.

      – Ходімо до мене. Ти не поїдеш сьогодні в те своє село. Тобі треба відпочити.

      – До тебе?

      Він спинився. Глянув так, ніби вперше її побачив.

      «Господи, з якого він століття?» – подумала Ліза.

      Все ж взяла його за руку. Мусила взяти, бо здалося, що то не він, а вона стомлена.

      – Ну, до мене. Здам тобі квартиру в борг. Хочеш – погодинно, а хочеш – на місяць наперед. Не бійся, я не кусатимусь. У мене є розкладачка.

      Ліза казала, а в самої трусилися жижки. Може, він справді старомодний? Може, він ще й не спав з дівчиною? Хоча ж була якась, котрій купував квіти на весілля. А може, він імпотент?

      Остання думка засоромила Лізу.

      «Я геть заплуталася в цьому житті», – подумала вона.

      – Я тебе проведу і поїду, – сказав Степан.

      – А я й не напрошуюся, – сказала Ліза.

      Вирвала свою руку з його і пішла геть. Подумав про неї погано?

      І хай думає. Їй абсолютно все одно. Все однісінько. І хай не сміє більше приходити, якщо про неї погано думає.

      Він швидко наздогнав Лізу. Схопив за плече і незвично різко повернув до себе.

      – Лізо… не ображайся. Я тобі не хочу завдавати клопоту.

      – Он як? Ти що, вважаєш, наче я тебе на цілу ніч наймаю в йо… – вона вимовила грубе слово. Дуже грубе. Далі сказала: – Гарно ж ти про мене подумав…

      – А я так не подумав. І ніколи так не подумаю. Я, щоб ти знала…

      Він затнувся. Щоки раптом спалахнули вогнем, як уже не раз бувало. Він соромився по десять разів на день, а може, й по сто. Треба буде порахувати.

      Ліза дивилася на нього неприховано очікувально. Будь що буде, хай вважає її якою завгодно, тільки б сказав ті слова. Хоча б наостанок, перед тим як вона піде далі. А вона таки піде, хай тільки відпустить її плече.

      – Я геть вже переповнений тобою, – сказав Степан. – Не смійся. Так воно і є. Як відро, що от-от вихлюпнеться – А я не вода, щоб вихлюпуватися, – сказала Ліза.

      – Ти не вода, ти найліпша у світі Лізка – свавільна киска. І тебе треба приручити. Хоч я не вмію приручати дівчат.

      Ось як він сказав. «Дивне освідчення», – подумала Ліза.

      Що СКАЧАТЬ