Название: Іван Мазепа
Автор: Тетяна Таїрова-Яковлєва
Издательство: Фолио
Жанр: Биографии и Мемуары
Серия: Великий науковий проект
isbn: 978-966-03-8161-2
isbn:
Незважаючи на всі свої зусилля, Іван Степанович залишався на Лівобережжі «чужим», до того ж занадто «вченим», щоб не викликати підозр.
Ідея Голіцина полягала в тому, щоб добитися від поляків остаточного затвердження Андрусівского договору 1667 року, по якому Лівобережна Україна залишалася за Москвою, а Правобережна – за Польщею. Голіцин розраховував використати скрутне становище Яна Собеського, щоб закріпити за собою Київ і отримати в одноосібне правління Запорожжя (за договором 1667 року воно було в спільному правлінні двох держав). На більше князь Василь не претендував, оскільки своєю метою ставив військовий союз із Річчю Посполитою проти Порти.
Саме у цьому питанні він докорінно розходився з Самойловичем, втім, як і з багатьма іншими старшинами. Ще в лютому 1684 року гетьман відмовився послати своїх представників на переговори з поляками, заявивши, що «Послать мне худіх людей – ничего по них не будет; а послать добріх – и им непригоже за хребтом стоять»128. У листопаді того ж року при зустрічі з думним дяком Українцевим Самойлович вже висловився категорично проти війни з Портою. На міркування про захист православ’я гетьман заявив, що молдавани «люди непостійні, всякому піддаються». Може статися, що король польський візьме їх собі: що ж, через них з ним сваритися? А Криму ніякими заходами не завоюєш і не утримаєш129. Не менш безапеляційно відмахувався він і від міркування про союз з цісарем і «християнськими государями», тобто про європейську Священну лігу, стати союзником якої мріяв Голіцин.
Гетьман у настановах своїм послам висловлювався не стільки проти самого вічного миру, але проти передбачуваної війни з Кримом і проти закріплення за Польщею Правобережжя. Можна не сумніватися, що Мазепа повністю розділяв цю політику Самойловича і намагався донести її обґрунтованість до московських воєвод.
У січні 1685 року до Москви був відправлений Кочубей з проханням домагатися збереження за царями (отже – і за гетьманом) Правобережжя130. На це було суха відповідь, що перемир’я з Польщею порушувати не можна. Через рік, 20 лютого 1686 року, до Москви приїхав Мазепа разом з гетьманським сином Григорієм131. Місія була таємною. В офіційній інструкції Самойловича так і говорилося, що про вічний мир посланці повинні усно говорити при царському дворі «кому належит»132.
Мазепа і Григорій були і в московського патріарха Іоакима, який їх «люб’язно прийняв», але нічого про мету свого візиту вони йому не сказали133. Самойлович пізніше (явно грішивши проти істини) запевняв патріарха, що його син приїжджав виключно з метою висловити вдячність царям – і нічого не втаював134.
Переговори у Голіцина йшли важко: 39 посольських з’їздів про кордон тільки у 1684 році! Опозиція була і в боярській думі. Зокрема, проти договору з Річчю Посполитою висловлювався Петро Іванович Прозоровський135 прибічник Петра. Швидше за все Наришкіни СКАЧАТЬ
128
Соловьев. Т. 14. С. 366.
129
Там же. С. 370.
130
РДАДА. Ф. 229. Малороссийский приказ. -Оп. 1. № 90.
131
Архив ЮЗР. Ч. 1. Т. V. N XXX. C. 133.
132
Бантыш-Каменский. Источники малороссийской истории. T. 1. С. 289—296.
133
Архив ЮЗР. Ч. I. T. V. N XXXI. C. 135.
134
Там же. N XXXIII. C. 141.
135
Архив Куракина. Т. I. C. 51—52. За його словами, в думі проти миру з Польщею були П. Прозоровський, Ф. П. Салтиков та ін. бояри. Під час перевороту Наришкиніх П. І. Прозоровський був серед тих бояр, які отримали нагороди за підтримку Петра.