Іван Мазепа. Тетяна Таїрова-Яковлєва

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Л. Полуботком, генеральним суддею П. Животовським і гадяцьким полковником М. Василевичем. Найцікавіше, що власноручний підпис Мазепи стоїть на цьому документі поряд з прізвищем всесильного Полуботка, але без вказівки якого-небудь звання100.

      Черговий чигиринський похід улітку 1678 року став трагічною сторінкою в історії Гетьманщини. Перед загрозою наступу численної турецької армії Ромодановський, всупереч думці Самойловича, прийняв рішення знищити стару гетьманську резиденцію101. Верхній замок Чигирина і його укріплення були підірвані, російсько-українські війська відступили, а турки завершили розорення славного міста. Багато хто із старшин розглядав це як національну трагедію і символ знищення правобережного козацтва.

      Укладений у 1681 році Бахчисарайський мир з Портою, за яким між Дніпром і Бугом створювалася «буферна зона», а все українське населення було зігнане на Лівобережжя, остаточно руйнував надії Самойловича втілити в реальність його титул гетьмана «обох берегів» і ставив хрест на завоюваннях Богдана Хмельницького.

      Ніяких відомостей про те, що з цього приводу думав Мазепа, зрозуміло, не збереглося. Ми можемо лише припустити, що перетворення рідних йому місць на «буфер», знищення, як його потім назве Т. Шевченко, «святого Чигирина» – славної столиці Богдана Хмельницького і Дорошенка – не могли не ранити його серце. Чи думав він тоді, що саме йому належало спробувати знову вирвати Правобережжя з-під влади поляків? Можна сказати майже напевно – своє серце він нікому не відкривав.

      У березні 1679 року Мазепа знову приїжджає до Москви за дорученням гетьмана102із завданням домогтися надсилання в Україну російських військ для захисту від турецько-татарського наступу. Записи, що збереглися, про переговори Мазепи з головою Посольського приказу думним дяком Ларіоном Івановим характеризують його як сміливого і розумного співрозмовника. Зокрема, він домагався присилання великого війська – але без бояр і воєвод, тільки з одним командиром. Мазепа пояснював, що «бояре и воеводі… меж себя учнут местами» рахуватися, один одному полків не дадуть. Лопухин відповідав, що такого бути не може. Але Мазепа навів приклад недавніх подій під Чигирином, коли від рейтар і городових дворян «только крик біл великой»103. Такі сміливі розмови «військового товариша» наводять на багато роздумів. По-перше, він повинен був уже добре знати Іванова, щоб пускатися з ним у такі ризиковані одкровення. По-друге, тут чутна явна критика російської системи «местничества», такої ненависної Голіцину. І, нарешті, Мазепа повинен був добре орієнтуватися в московських настроях (зокрема, знати про невдоволення діями Ромодановського під Чигирином), щоб наважуватися звинувачувати російських воєвод у військовій невдачі торішнього походу. Важко сказати, де проходила межа між дорученням Самойловича і власною ініціативою Мазепи. Але ці заяви Лопухіну він робив точно не «з наказу» гетьмана.

      Близько двох СКАЧАТЬ