Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів. Петро Кралюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до відсічі завойовникам, а не їхнє винищення. Ті руські міста, які здавалися на милість переможців, як правило, не зазнавали руйнувань. Були регіони, які, в силу політичних обставин, добровільно піддалися татарам. Зокрема, це стосується Болохівської землі, котра знаходилася на пограниччі південно-східної Волині й півночі Поділля. Болохівців навіть іменували «татарськими людьми»162. Вони сплачували татарам данину. І такий стан загалом задовольняв дві сторони.

      «Справжньою Руссю» в середині ХІІІ ст. були землі Волині й Галичини, які в непростій боротьбі пробували відстояти свою незалежність від татар. Правда, місцевим правителям доводилося йти на компроміси, їздити на поклон до татарських ханів, як це, наприклад, зробив князь Данило Романович (1201? —1264), виконувати вказівки ординських повелителів. І все ж правителі Русі, власне Волині й Галичини, були не підданими, а «молодшими союзниками» татарських ханів, зберігаючи відносну самостійність.

      «Рівень підпорядкування» руських земель Золотій Орді був різним. Північно-східна Русь, завдячуючи протатарській політиці князя Олександра Ярославовича (т. зв. Невського) (1221—1263), опинилася під контролем Золотої Орди163. Правителі цієї частини Русі отримували ярлики, тобто дозволи, на княжіння. Таким чином, північно-східна Русь, «корінна Росія», стала регіоном державного організму Золотої Орди. Правителі цього регіону, звісно, при підтримці золотоординських ханів, претендували на інші руські землі, зокрема на Київ і Київську землю. Звідси панрусизм «ярликових правителів» північно-східної Русі. Власне, ці терени у ті часи Руссю не називалися. Їх часто іменували Заліссям. Термін «Русь» тут починає утверджуватися в XV ст. А панрусистські тенденції з часом почали про себе давати знати в московських князів.

      У Галицько-Волинському літописі чимало говориться про стосунки руських князів, передусім Данила Романовича, з татарами, їхню боротьбу й компроміси. Звісно, не варто беззастережно довіряти цим літописним оповідям, які мали на меті звеличення князя й короля Данила164. Але інших джерел ми не маємо.

      Загалом складається приблизно така картина. Після того, як війська Батия взяли Київ, вони подалися на Угорщину. Це ніби було зроблено за порадою київського воєводи Дмитра, який обороняв Київ і якому за хоробрість Батий дарував життя. Дмитро, так говорить літопис, дав таку пораду татарам, аби відвернути розграбування руської землі165. Чи справді так було – точно сказати не можемо. Можливо, й справді Дмитро, керуючись патріотичними міркуваннями, нарадив таке. Однак Батий, здійснюючи похід на Угорщину, певно, керувався своїми міркуваннями.

      Цікаво, що до Угорщини подався князь Данило, де зустрівся з королем Белою IV (1206—1270) та братом його Коломаном. Він навіть хотів з ними породичатися166. Туди ж в Угорщину подався й половецький хан Котян (?—1241), що вів боротьбу з татарами167. Складається враження, що саме Угорщина стала головним осередком СКАЧАТЬ