Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів. Петро Кралюк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Кралюк страница 23

СКАЧАТЬ літописах припадає на 1097 р. (насправді – на 1098 р.), коли вони разом із торками й печенігами пішли на службу до осліпленого теребовлянського князя Василька Ростиславича (бл. 1066—1124/1125)142.

      Не без того, що в берендеїв, як і в інших представників чорноклобуцьких племен, виникали конфлікти з руськими князями. Під 1121 р. у Київському літописі зазначено, що Володимир Мономах прогнав берендеїв із Русі, а торки й печеніги самі втекли143. Про причину й суть цього конфлікту нічого певного сказати не можемо. Однак далі в літописах повідомляється, що берендеї служили руським князям. Правда, бувало, вони зраджували їх. Під 1159 р. у Київському літописі ведеться мова про те, що берендеї зрадили князя Мстислава Ізяславовича, правнука Володимира Мономаха. Літописець навіть називає імена берендеївських вождів, котрі стали зрадниками. Це – Тудор Сатмазович, Каракоз Мнюзович і Карас Кокій144.

      Ця літописна інформація дає авторам підстави вважати, що берендеї були підступними, легко змінювали своїх повелителів, керуючись виключно меркантильними інтересами145. Але берендеї не були тут винятком. У той час у політичному житті багато хто так чинив, у тому числі й руські князі.

      Загалом же ця частина чорних клобуків служила руським князям, воюючи проти їхніх ворогів. У 1185 р. князі Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславич організували похід проти половців, який виявився успішним. Участь у цьому поході взяли й берендеї146. Це, власне, остання згадка про них у руських літописах.

      Щодо подальшої долі берендеїв, то тут вступаємо в сферу здогадів. Доволі поширеною є версія, що вони переселилися в північно-східні землі, на терени Володимиро-Суздальського князівства. Справді, частина берендеїв могла податися туди. У цьому регіоні зустрічаються берендеївські топоніми. Міфічний цар Берендей є персонажем «Казки про царя Берендея, його сина Івана-царевича…» Василя Жуковського та казки «Снігуронька» Олександра Островського. І хоча це літературні твори, але написані вони на основі фольклорного матеріалу. Принаймні образ царя Берендея мав певне поширення у російському фольклорі.

      Ще одним чорноклобуцьким етносом були ковуї147. У руських літописних джерелах вони фігурують нечасто. Ковуї брали участь у князівських усобицях, служачи переважно волинським Мономаховичам. Були вони й учасниками невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців у 1185 р.148. Ковуїв пов’язують із Чернігівщиною. Вважається, що вони були розселені в межиріччі Десни та її притоки Остера, де знаходилися солонцюваті ґрунти, більш придатні для скотарства, ніж для землеробства. Саме тут було розташоване городище Ковчин – центр ковуїв. Зараз це село з такою ж назвою. Розміщене воно в Куликівському районі Чернігівської області.

      Як бачимо, тюркські етноси (чорні клобуки) були частиною політичного організму Давньої Русі. Вони захищали південні кордони держави, брали участь у походах руських князів, зокрема на половців. Також чорні клобуки ставали СКАЧАТЬ



<p>142</p>

Літопис руський. – С. 151.

<p>143</p>

Там само. – С. 178.

<p>144</p>

Там само. – С. 274.

<p>145</p>

Див.: Рахно К. Шлях берендея. Загадковий кочовий народ берендеїв пов’язав між собою Україну, Угорщину, Балкани, Росію та далекі степи Центральної Азії // Український тиждень. – 2013. – № 23. – 13 червня.

<p>146</p>

Літопис руський. – С. 336.

<p>147</p>

Плахонін А. Ковуї // Енциклопедія історії України: у 10 т. – Т. 4. – С. 392.

<p>148</p>

Літопис руський. – С. 338—340.