«Ґлорія Cкотт». Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ похмуро стояв зі схрещеними руками й спитав мене, невже я справді збираюся пред’явити йому звинувачення в крадіжці. Я відповів, що ця справа аж ніяк не приватна, що діадема – власність нації та що я твердо вирішив оприлюднити цю справу.

      «Але ти ж не даси їм заарештувати мене відразу, – припустив він. – В ім’я наших спільних інтересів дозволь мені відлучитися з дому хоча б на п’ять хвилин».

      «Для того, щоб ти зник, або краще переховав крадене?» – не вгавав я.

      Я розумів увесь жах свого становища та заклинав його подумати про те, що на карту поставлено не лише моє ім’я, але й честь набагато поважнішої особи, що зникнення берилів спричинить величезний скандал, який вразить усю націю. Всього можна уникнути, якщо тільки він скаже, що зробив із тими трьома камінцями.

      «Зрозумій, – благав я. – Тебе застали на місці злочину. Зізнання не погіршить твою провину. Навпаки, якщо ти повернеш берили, то допоможеш виправити становище, тож тобі все пробачать».

      «Прибережіть своє прощення для тих, хто його потребує», – сказав він зарозуміло й відвернувся.

      Я бачив, що він був байдужим до моїх слів, і зрозумів, що подальші вмовляння марні. Залишався один вихід. Я запросив інспектора, і той узяв Артура під варту.

      Полісмени негайно обшукали сина та його кімнату, обнишпорили кожен закуток у будинку, але виявити коштовне каміння не зуміли, а негідний хлопчисько не розтуляв рота, незважаючи на наші вмовляння та погрози. Сьогодні вранці його посадили до камери. А я, закінчивши формальні справи, поквапився до вас. Благаю вас застосувати все своє мистецтво, щоб розкрити цю справу. У поліції мені відверто сказали, що зараз навряд чи зможуть чимось мені допомогти. Я не зупинюся ні перед якими витратами. Я вже запропонував винагороду в тисячу фунтів… Боже! Що ж мені робити? Я втратив честь, статки й сина за одну ніч… О, що мені робити?!

      Він схопився за голову і, хитаючись із боку в бік, белькотів, як дитина, яка не в змозі висловити своє горе.

      Кілька хвилин Голмс мовчки супив брови, втупившись у вогонь каміна.

      – У вас часто бувають гості? – спитав детектив.

      – Ні, у нас нікого не буває, хіба іноді прийде компаньйон із дружиною, та часом хтось із товаришів Артура. Нещодавно до нас кілька разів заходив сер Джордж Бернвелл. Більше нікого.

      – А ви самі часто буваєте в товаристві?

      – Артур – часто. А ми з Мері завжди вдома. Ми обоє домосіди.

      – Це незвично для молодої дівчини.

      – Вона не дуже товариська, до того ж не така вже юна. Їй двадцять чотири роки.

      – Ви кажете, те, що трапилося, стало для неї ударом?

      – О, так! Вона вражена навіть більше за мене.

      – А у вас не виникало сумнівів щодо провини Артура?

      – Які ж можуть бути сумніви, коли я на власні очі бачив діадему в його руках?

      – Я не вважаю це однозначним доказом провини. Скажіть, крім відламаного зубця, були ще якісь ушкодження на діадемі?

      – Вона СКАЧАТЬ