Записки Кирпатого Мефістофеля. Володимир Винниченко

Чтение книги онлайн.

      Клавдія Петрівна з породи походить одтаких же замкнених звірів. Я вагаюсь назвати любов’ю її відношення до Кості. Це щось чисто звіряче, неміркуюче, страховинне. Одмовляти в чомусь Кості вона не може, хоча розум щоразу робить невдалі спроби в цьому напрямі. Через те у них без перестанку тягнеться боротьба, боротьба двох звірів. З самого ранку, коли Костя розплющує очі й до вечора, коли сон налягає на них, вони не перестають щось перемагати одне в одному.

      – Костю, одягайся! Кава прохолоне.

      Костя зав’язує хвіст конячці, сидячи перед нею в одній сорочинці. Він чує матір, але мовчить.

      – Костю, я кому це кажу?

      – Зараз!

      – Не зараз, а негайно мені одягайся! Покинь коника!

      Костя мовчить. Він мовчить не через те, що захопився зав’язуванням хвоста, а тому, що це дратує матір.

      – Костю, даю тобі чесне слово, що не візьму тебе з собою на прохід. Коли зараз же не встанеш, не одягнешся, не підеш гулять.

      Костя все ж таки не встає. Материних погроз він не боїться, бо знає, що вона свого слова ніколи не додержить, з якою б силою, натиском і жагою не давала його.

      – Ну, гляди ж! Прошу, сиди! Але не смій же плакати, як покину тебе дома. Не смій, поганий хлопче, мучитель мій!

      «Мучитель» одягається через якийсь час, бо йому надокучує сидіти на холодній підлозі.

      Коли настає час іти на прохід, він робиться дуже лагідненьким, запобігливим, ласкавим. Якщо Клавдія Петрівна пам’ятає свою погрозу (він пам’ятає завжди!) і постановила неодмінно здійснити її, тоді Кості не помагають ці маневри і він мусить вживати інших способів. Лагідність його зникає, темні, круглі оченята стають колючими, косими, верхня губа хижо задирається догори, виставляючи синюваті, покришені зуби, він сильно паца ногою об стілець і кричить:

      – Ні, піду! Піду! І ти не смієш мене не пускати!

      – Іди! СКАЧАТЬ