Все буде добре. Анастасія Нікуліна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ один із тих членоносців, хто не може забезпечити жінку розкішним життям і не дає іншим зробити це. Та хто він узагалі такий, щоб від неї щось вимагати? Просто опинився в потрібному місці в потрібний час, і якщо він думає…

      Посмішка обірвалась, коли в один бік полетів кришталевий келих, а в інший – важкий стіл. Антон підскочив до неї та стиснув так міцно, що всі емоції в одну мить кинулися навтьоки від шаленого жаху, що піднімався з глибини душі. Він продовжував стискати її, і в розширених зіницях Марія бачила себе, свій страх. Цього разу за свою слабкість їй доведеться платити.

      Тремтячими руками дівчина якомога спокійніше обійняла Антона і притислась до нього всім тілом. Ще кілька хвилин – і сталевий захвáт ослаб, а дещо інше сталеве почало рости.

      Усі чоловіки однакові – про це вона думала вже пізньої ночі, коли виснажений Антон урешті заснув. Про це і про те, що, зрештою, якщо правильно розіграти карти, то в’язниця може стати комфортною домівкою, куди завжди можна повернутись у разі небезпеки. Головне, аби тюремник не дізнався про її самоволку.

      Життя з Антоном не надто відрізнялося від попередніх стосунків. Лише тепер вона мала бути обережнішою, адже й наслідки були серйознішими. За весь цей час Марія тричі ловилася на зраді. Одного разу Антон навіть застав її в ліжку з вусатим чоловіком, з яким вона навіть не пам’ятала, як познайомилась. Алкоголь – такий алкоголь. Антон ледве не вбив її коханця, кілька стусанів перепало й Марії. Але, незважаючи на її істеричне бажання, Антон нікуди не зник із її життя. Він пробачив та попросив більше так не робити. І це було найгірше. У клітці не було дверцят.

      І от зараз, коли все зі скрипом стабілізувалося, знову з’являється цей франт – хлопчик із її минулого. Знову встає поруч, показуючи: от він – я, і от воно – краще життя. А оце – ти, і твій Антон, і те, що ви називаєте стабільністю. Господи, та скільки можна ділити цей світ? Дайте мені нарешті змарнувати своє життя, і я собі піду далі. Кудись, де все можна було б зробити правильніше.

      Марія поправила пасмо, що спадало на очі, та скосила погляд на сумочку, з якої виглядав напівживий кактус на ім’я Кєша. Подарунок із тієї ж ери, звідкіля ті її спогади. Єдиний, хто разом із нею пережив усе це лайно, яке вона гордо іменувала власним Життям. Їй тридцять один, вона має вигляд на двадцять п’ять, почуває себе на п’ятдесят і хоче, щоб їй знову було дванадцять. Хоче назад, туди, де все було так просто. Коли людям можна було вірити, коли жити було так цікаво, коли слова мали магічну властивість збуватися. І непохитною була віра в те, що…

      – Ну, і як ти тепер? – повторив запитання Сашко.

      – Усе добре, – відповіла Марія.

      – Десь так, як ми хотіли в дитинстві?

      Вона усміхнулася.

      – Десь так.

7

      Коли вони вийшли з ресторану, на вулиці стояв лімузин. Симпатичний хлопець відчинив задні дверцята, обійшов авто й сів за кермо. Сашко обернувся до Марії:

      – Було СКАЧАТЬ