Любов іншого виміру. Тетяна Миколаївна Бережна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ голосом? Навіщо?! – обурився Ісус.

      – Виправляв помилку Янголиці Маргарити, подруги моєї дівчинки за часів Робесп’єра. У Маргарити вистачило мозку застерегти її проти мене, злодія, небезпечного для жінок! Проте пояснити їй, що поки вона буде у Раю три тижні вчитися, на Землі мине три години, Маргарита забула. Дівчинка моя начиталася фантастики, перелякалася, що повернеться на Землю через сто років!

      – Ти втішив її замість Мене, це добре, – лагідно посміхнувся Ісус, – не можу уявити тебе, Сатано, білим голубом, це щось неймовірне…

      Раптом двері їдальні розчинилися, Родріго Вертлявий, представник Вищого Чорного Янгольства, одягнутий у джинси, чобітки і чорну майку, підійшов до столу, зірвав з голови капелюх за часів мушкетерів, помахав ним перед собою, уклонився, виконав доволі складний пірует з підскоками.

      – Вітаю Тебе, Ісусе Христе, Спасителю Людства, Сину Божий, Сину Людський, Вельмишановний Лицарю Світла і Любові! – у глибокій пошані вигукнув Вертлявий і перекрутився обличчям до Сатани: – Хайль, Герр Люц!

      – Хайль, – недбало кинув Люцифер, пригнічений пишномовним привітанням до Ісуса і брутально коротким до себе, – сідай, повечеряй з нами, випий!

      – Радий тебе бачити, Родріго! – привітався Ісус. – Розділи трапезу!

      Родріго не дарма отримав прізвисько «Вертлявий»: він мав вкрай жваві, у постійному русі, карі очі, м’язи його обличчя танцювали, все тіло рухалося. Вертлявий сів до столу, та його надзвичайно рухоме тіло не давало йому спокою ні на мить.

      – Вип’ю з вами з задоволенням, а їсти не хочу! – відказав він, весь пересмикуючись та крутячись.

      Випили червоного вина.

      – Родріго, ти з найнижчого прошарку, пробув там стільки часу і не хочеш їсти? – вкрай підозріло запитав Люцифер і прискіпливо вдивився у жваві червоні очі Чорного Лицаря.

      Сатана стримав у собі гнів.

      – Як справи у нижчому прошарку? – роздратовано запитав.

      – Саме ці кляті справи і підкинули мене до тебе вгору, Герр Люц! У нижчий прошарок просочився якийсь зарозумілий протопласт і, – Родріго кинув швидкий погляд у вікно: світало, починався похмурий пекельний ранок, – і давай снідати грішниками. Така гидота, ще й до біса розумна тварюка! Солдати Смерті поливали цей протопласт концентрованою сірчаною кислотою, лугом! Не бере, адаптується вмить! Почали сипати на цю мару сіль, воно вишкірилося на нас і загорлало:– «Не сыпь мне соль на рану!», ще й виматюкалося!… Так я оце думаю, Сатано, може, нехай собі снідає тим непотребом, все одно все воно підлягає ліквідації, а ми б зберегли енергію!

      Хвиля розпачу підкинула Люцифера на ноги, він заходив вздовж столу.

      – Он як! Зберегли б енергію! Дивуєш ти мене, Вертлявий, неприємно дивуєш! Куди подівся твій гострий розум?! Чим вчора ви займалися з Кривавим? – грізно запитав Сатана.

      – Та СКАЧАТЬ