Любов іншого виміру. Тетяна Миколаївна Бережна
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Любов іншого виміру - Тетяна Миколаївна Бережна страница 2

СКАЧАТЬ стрункий… риси правильні, виразні… А очі! Яскраві, глибокі і зеленіші за твої, Василько…

      Чисті фіалкові очі дівчини набули замріяності.

      – І знаєш, що він зробив?… Подарував мені таку величезну червоно-чорну троянду, а на мої ноги одягнув червоні чобітки, такі елегантні, на високих підборах…

      Василько, втративши терпець від монологу своєї господині, вимогливо занявчав.

      – А тобі б тільки їсти! – зітхнула Олена і підвелася з ліжка.

      Після сніданку вона працювала на маленькому городі: ретельно виривала між баклажанами бур’яни і розпушувала сапою ґрунт. Котик зневажливо визирав з-під листка лопуха. Його виразні оченята наче красномовили:– «Нащо махати руками під сонцем?»

      Олена перехопила погляд Василька і сіла на стільчик перепочити. Вся у сяючих «діамантах» роси, біля її обличчя тендітною вродою рожевіла троянда. Яка витонченість! Раптом пелюстки квітки заворушились, бо щось живе, крихітне поривалося вирватися із солодкого полону.

      Всередині вісімнадцятирічної Олени продовжувала жити дитина з неабиякою фантазією та яскравою уявою, тому вона затамувала подих: мабуть, це Оле Лукоє розштовхує парасолькою ніжні пелюстки, і зараз випірне його казкова усмішка на лукавому личку під кумедним капелюшком… На жаль, ні… Просто сріблястий красень-жук. Олена здихнула розчарованою дівчинкою.

      – Доню, йди-но сюди! – покликала мама, що сиділа під хатою.

      Олена підійшла, занепокоєно вдивилася у її обличчя. Олену нажахали майже чорні синці під очима мами, останнім часом вона виглядала тяжко хворою.

      – Як ти змарніла! З тобою щось не гаразд, мамо. Може, треба лягти у лікарню на обстеження? Як ти себе почуваєш? – захвилювалася Олена.

      На мить здолавши нудоту від болю, що розгризав мозок на болючі шматки, мама огорнула доньку заспокійливою, впевненою усмішкою:

      – Зі мною все добре, Оленко. Чого ти така перелякана?… Обстеження мені не потрібне, я просто втомилася.

      Вона була невиліковно хворою, та Олені не казала, бо лікар обіцяв їй півтора-два роки життя, тож вона вирішила не вражати доньку раніше часу. – «На її вік ще вистачить і хвилювань, і горя, – резонно розмірковувала мама, – поки я жива, нехай живе без тяжких турбот».

      – Оленко, сходи по хліб.

      – Добре, до речі, Ліда щось прихворіла, я забіжу і до неї заразом.

      – Гаразд, але не затримуйся у неї, щоб я не хвилювалася. Допоможеш мені з підрахунками?

      – Так.

      Оленчина мама, Наталія Петрівна, працювала у відділку по наданню населенню житлово-комунальних субсидій і майже завжди на вихідні брала роботу додому. Олена допомагала їй.

      Мама схилилася над паперами, а донька увійшла у свою кімнату. Сіла перед дзеркалом і пильно у нього вгледілася. Олена була особливою красунею. Струнка, височенька, але не занадто, вона мала бездоганну статуру. Її дивовижна шия та шляхетне ніжне обличчя з правильними рисами СКАЧАТЬ