Нортенґерське абатство. Джейн Остин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ покаже вона вам книжку та її назву! Проте, дуже малоймовірно, щоб її справді зацікавило хоч щось із цього грубезного тому, зміст і стиль якого не можуть не викликати огиди в молодої людини зі смаком, бо надто часто його статті присвячені неправдоподібним обставинам, непереконливим характерам і бесідам на теми, які вже давно не цікавлять жодну живу істоту; мало того, ці статті подеколи написані такою поганою мовою, що навряд чи вона залишить сприятливе враження про століття, яке її сприймало.

      Розділ VI

      Наступна бесіда між двома подругами, що відбулася одного ранку в Галереї-бюветі, коли вони були знайомі вісім чи дев’ять днів, наводиться тут, аби дати читачеві уявлення про їхню ніжну взаємну прихильність, а також тонкість, глибину й своєрідність їхніх думок і літературних уподобань, які становили основу цієї прихильності.

      Вони заздалегідь домовилися про зустріч, і позаяк Ізабелла прийшла на п’ять хвилин раніше за подругу, то її першими словами, природно, були:

      – Моя люба, що вас так затримало? Я чекаю вас цілу вічність!

      – Невже я змусила вас чекати? Перепрошую, але я гадала, що не спізнююсь. Адже зараз перша година. Сподіваюсь, ви тут недавно?

      – О, я чекаю вже тисячу років, не менше. Принаймні цілих півгодини. Ну, то сядьмо ось у тому кутку зали, зробімо собі таку приємність. Мені треба розповісти вам так багато всього цікавого. Передусім, я так боялася, що піде дощ, коли збиралась уранці з дому! Здавалося, він ось-ось уперіщить, – а я б тоді геть засмутилася. Знаєте, я щойно бачила у вітрині на Мільсом-стріт маленький капелюшок, найгарніший з усіх, які тільки можна собі уявити. Він схожий на ваш, тільки не з зеленими стрічками, а з червоногарячими, і мені так закортіло його купити. Але, люба Кетрін, як у вас минув ранок? Ви продовжили читання «Удольфо»?

      – Так, взялася за нього, щойно прокинулась. І вже дісталася до чорного покривала.

      – Справді? Чудово! О! Нізащо у світі не скажу, що під ним сховано. Хоча вам, певно, кортить дізнатись?

      – О, ще б пак! Що б там могло бути? Але ні, не кажіть, благаю вас, жодного слова! Напевно, там скелет. Я певна, що там скелет Лорентіни. О! Я в захопленні від цієї книжки! Я б із задоволенням читала її усе життя. Повірте, коли б я не домовилася з вами про зустріч, я б нізащо від неї не відірвалась.

      – Люба моя, я так вам вдячна! Але коли ви закінчите «Удольфо», ми з вами почнемо читати «Італійця». І я вже приготувала для вас список з десяти чи дванадцяти таких романів.

      – Справді? Яка я рада! Що ж це за романи?

      – Зараз я прочитаю вам їхні назви. Вони в мене тут, у записнику. «Замок Вольфенбах», «Клермонт», «Таємничі застереження», «Чаклун Чорного лісу», «Опівнічний дзвін», «Сирота з Райну» та «Страшні таємниці». Цього поки що досить.

      – Так, звичайно. Але чи всі вони з жахами? Чи ви впевнені, що вони всі з жахами?

      – Так, СКАЧАТЬ