Сюньове Сульбакен. Весільний марш. Бйорнстьєрне Бйорнсон

Чтение книги онлайн.

      – Так, вона вже вибралася на полонину.

      – Сьогодні?

      – Так.

      – Із сульбакенською чередою?

      – Так.

      – Тра-ля-ля…

      – Завтра ми теж виганяємо нашу череду на полонину, – озвалася Інґрід, прагнучи відволікти брата від тяжких думок.

      – Я пожену! – сказав Турбйорн.

      – Ні, тато сам хотів…

      – Он як! – буркнув Турбйорн і замовк.

      – Він питав сьогодні про тебе, – знову озвалася

      Інґрід.

      – Справді?

      Турбйорн відрізав ножиком гіллячку й заходився зістругувати з неї кору.

      – Ти мав би частіше розмовляти з батьком, – докірливо мовила сестра. – Він тебе дуже любить…

      – Може, й твоя правда.

      – Батько часто заводить про тебе мову, коли тебе нема вдома.

      – Зате й слова від нього не дочекаєшся, коли я є… – У тому твоя вина.

      – Може, й так…

      – Не кажи так, Турбйорне! – Інґрід посмутніла. – Сам знаєш, у чому причина.

      – То в чому?

      – Я тобі маю про це розповідати?

      – Та байдуже… Ти знаєш, що я знаю…

      – Звісно: надто багато розмахуєш кулаками, а батько цього не любить.

      – Ага, досі ще мене за ручку б тримав!

      – Коли в бійку встряєш…

      – То хай собі безкарно говорять селом, що на язик спливе?

      – Ні, але ж можна й поступитися, не завжди піритися півнем! Он батько завжди так робив і став поважаним чоловіком.

      – Може, його не так діймали за живе…

      Інґрід трохи помовчала, а тоді, оглянувшись, повела далі:

      – Мабуть, не варто повертатися до цього знову, але… не потикайся туди, де збираються твої недруги!

      – Го-го, саме туди й поткнуся! Інакше я не Турбйорн Ґранлієн!

      Хлопець обстругав з гіллячки кору і розрізав її навпіл. Інґрід сиділа коло брата, довго дивилася на нього, а тоді нерішуче запитала:

      – Підеш у неділю до Нургауґа?

      – Піду.

      Дівчина знову замовкла, потім, не дивлячись на брата, озвалася знову:

      – Знаєш, що він приїхав до сестри на весілля?

      – Знаю.

      Інґрід підвела погляд.

      – Ох, Турбйорне, Турбйорне, – зітхнула вона.

      – Гадаєш, це дає тепер йому більше права ставати між мною та іншими?

      – Він не стає… Принаймні не більше, ніж цього хоче та, інша.

      – Ніхто не знає, чого хочуть інші…

      – Ти знаєш!

      – Сама вона про це нічого не каже…

      – Як можеш так казати! – скрикнула Інґрід, несхвально глянувши СКАЧАТЬ