Світло, яке ми втратили. Джилл Сантополо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ потягнувся до мене, але я відштовхнула тебе, відбивши руки з такою силою, про існування якої й не підозрювала.

      – Боліло б менше, якби я знала, – сказала я, – якби ми поговорили про це. Розумієш? Ми – команда. Ти мене підвів. Як ти міг будувати плани без мене? Як ти міг будувати плани, наче в них немає мене?

      Ти також плакав, із носа текло на губу.

      – Вибач, – промовив ти. – Я намагався вчинити правильно. Я не хотів зробити тобі боляче. Вибач.

      – Але зробив, – ледве вимовила я. – Більше ніж міг. Більше ніж потрібно. Неначе я для тебе взагалі нічого не значу.

      – Це неправда. – Ти витер ніс і знову нахилився до мене.

      – Ні, – сказала я. – Не чіпай мене.

      – Будь ласка, Люсі, будь ласка. – Тепер ти плакав більше за мене. – Мені потрібно, щоб ти зрозуміла. Я хотів би не прагнути цього, хотів би не відчувати, що саме це повинен зробити, що це – єдиний вихід стати цілісним. Я ніколи не бажав завдати тобі болю. Річ не в тобі.

      – Так, – сказала я, – не в мені. Але це стосується не тільки тебе. Це стосується нас. Ти руйнуєш наші стосунки.

      Ти подивився на мене так, наче я дала тобі ляпаса. І мені хотілося це зробити.

      – Я не… – розпочав ти. – Це не стосується нас, Люсі. Справді, ні. Справа дійсно в мені. Мені потрібно зробити це для себе. У мене всередині щось зламалося, і єдиний спосіб полагодити це – поїхати. Я гадав, ти зрозумієш. Ти завжди розу…

      Але цього разу я не зрозуміла.

      – Чому ти не можеш лишитися? – перервала я тебе. – Фотографувати Нью-Йорк? Існує безліч історій, які можна розповісти. Ти був такий щасливий, коли в «Нью-Йорк Таймз» опублікували твою фотографію.

      Ти похитав головою.

      – Деінде я можу зробити більше. Я здатен робити кращі знімки. Я можу принести більше користі. Як би я хотів, щоб це не було правдою, але це так. Ти знаєш, що це значить для мене.

      – Знаю, але мусить бути інший вихід.

      – Його немає, – відповів ти.

      – Ти ж можеш повертатися додому після виконаних завдань? – запитала я.

      Мій голос був благальним, та я на це не зважала.

      – Тут так не робиться, – відповів ти. – Піт сказав: якщо я хочу цим займатися, то треба повністю поринути в це.

      – О, Піт сказав, – я вже була розлючена. – То ти поговорив із Пітом про це, а зі мною – ні.

      – Люсі… – почав ти.

      – Знаєш що? – сказала я. – Іди до біса. – Гнів поширився в мені аж до кінчиків пальців рук і ніг. Я підійшла до нашого ліжка й кинула одну подушку та ковдру на диван. – Сьогодні ти спатимеш тут.

      – Люсі, ми не договорили. – Ковдра звисала з твоїх рук.

      – Ми закінчили, – сказала я, розстібаючи сукню й вимикаючи світло.

      Звичайно, жоден із нас не спав. Я знову й знову в думках переживала нашу розмову. І хоча я ненавиділа тебе в ту мить, однаково хотіла перетнути кімнату й просковзнути СКАЧАТЬ