Орлеанська діва. Вольтер

Чтение книги онлайн.

      Англійська-бо неумоленна сила

      Його тоді зловісно обложила.

      Чимало радників-балакунів

      Та сміливих, могутніх вояків

      Зібралося, – і всі в одно питали:

      Як лютої уникнути потали?

      Потон, Ля Гір і Донуа-боєць¹¹

      Гукнули разом: «Нам один кінець,

      Чи вмерти рано, чи умерти пізно, —

      Поляжмо ж, браття, за святу вітчизну!»

      На те Рішмон: «Прийшла остання мить,

      І Орлеан повинні ми спалить.

      Згорім самі – англійцям не лишімо

      Нічого тут, крім попелу та диму!»

      Тоді Трімуйль: «Ох, тяжко як мені!

      Я в Пуату прожив щасливі дні,

      В Мілані я покинув Доротею,

      Щоб в Орлеані плакати за нею!

      Нема надій! Проллю я в битві кров —

      І милої вже не побачу знов!»

      А президент Луве¹², якого всюди

      За мудрого вважали добрі люди,

      Сказав: «Парламент має все списать

      Про ворогів, що Францію гнітять,

      І скласти акт належний, по закону,

      Ім’ям отчизни і святого трону».

      Був пан Луве юристом хоч куди,

      Але своєї він не знав біди,

      А то б складати акта мав причини

      Проти своєї власної дружини:

      Тальбот,[37] англійський ватажок страшний,

      Її кохав і був до серця їй.

      Луве об тім не чув, на жаль, нічого;

      Лиш Франція на язику у нього!

      Тож силу гарних, благородних слів

      На раді воїнів та мудреців

      Почули стіни. Надто у Ля Гіра

      Промова вийшла запальна та щира,

      Хоч довгою назвать її не гріх…

      Та що слова? Користі мало з них!