Мітфордські вбивства. Джесcіка Фелловз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зробити – завтра ж Різдво! – дещо знервовано хихикнула вона.

      – У нас все добре, – сказала Луїза, переминаючись з ноги на ногу. – Як і завжди, ти ж знаєш. Не сидимо на місці.

      Дженні взяла її за руку.

      – Люба, я трохи спізнююся. Обіцяла повернути Ненсі додому. Можеш пройтися з нами, щоб ми могли ще трохи поговорити? Лише на хвильку?

      – Так, – мовила Луїза, здаючись. – Звісно. Каштанів? Купила для мами, та не змогла втриматися й взяла кілька собі.

      – Хочеш сказати, вони не твої? – сказала Дженні, перебільшено підморгнувши подрузі й штовхнувши в бік. Зрештою, вона таки змусила Луїзу всміхнутися, відкриваючи акуратний ряд зубів та наповнюючи світлом бурштинові очі.

      Вона почистила каштана для кожної з них; перед тим як швидко кинути свого до рота, Дженні потримала його кінчиками пальців, а Ненсі повторила за нею. Луїза скористалася можливістю зробити подрузі комплімент.

      – Це ти маєш гарний вигляд. Хіба ж ні?

      Дженні не розсміялася знову, лише всміхнулася.

      – Минулого літа я вийшла заміж за Річарда Ропера. Він архітектор. Скоро ми переїжджаємо до Нью-Йорка, бо він хоче забратися з Європи. Надто зламаної війною, за його словами. Там, куди ми їдемо, більше можливостей. Сподіваймося. А що в тебе?

      – Ну, я незаміжня, – сказала Луїза. – Не змогла вчасно вибрати, тож вирішила відмовити всім. – Вона зраділа, що це розсмішило Ненсі.

      – Ти дражнишся, – промовила Луїза. – Зовсім не змінилася.

      Луїза знизала плечима. Ця заувага вжалила її, хоча вона й знала, що Дженні не мала на увазі нічого такого.

      – Ні, змінилося небагато. Я й досі вдома, ми з мамою, як завжди, шукаємо роботи.

      – Мені так шкода. Мабуть, тобі важко. Я можу чимось допомогти? Прошу. – Дженні почала нишпорити у вишуканій квадратній сумочці на срібному ланцюжку.

      – Ні. Тобто дякую, але ні. У нас все добре. Ми не зовсім самі.

      – Дядько?

      Обличчя Луїзи спохмурніло, однак вона відкинула це й всміхнулася Дженні.

      – Так. З нами все буде гаразд. У нас і є все гаразд. Та годі, прогуляймося разом. Куди ви йшли?

      – Я відведу Ненсі назад, а потім зустрінуся з Річардом. Ми танцюємо з друзями у «Клубі 100», бувала там? Ти мусиш піти. Там все так змінилося, а Річард із найвідважніших чоловіків. Гадаю, саме тому він і одружився зі мною, – вона стишила голос, навмисно говорячи по-змовницькому: – Я не зовсім як усі інші дружини…

      – Ні, не схоже, що ще хоч хтось із цього натовпу там буде. Та в тобі завжди було більше від леді, ніж у будь-кому іншому. Я пам’ятаю, як ти наполягала на накрохмалених нічних сорочках. Хіба це не ти якось поцупила дрібку крохмалю із шафки моєї мами?

      Дженні затисла рота рукою.

      – Так! Я зовсім про це забула! Я сказала їй, що допомагатиму, а вона, засміявшись, вигнала мене з кімнати.

      – Не думаю, що пралі мають помічниць, – сказала Луїза, – хоча я частенько допомагаю їй. Віриш чи ні, СКАЧАТЬ