Мітфордські вбивства. Джесcіка Фелловз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кумедні імена, – вигукнула Луїза, а тоді затисла собі рота рукою. Вона не хотіла говорити цього вголос. Та проте їй так кортіло розсміятися від усього цього, від клятого невимовного полегшення.

      Ненсі захихотіла.

      – О, деякі з них – то не справжні імена. Тут мало кого називають справжніми іменами. Май та Фарв, це лорд та леді Редесдейл, називають мене Коко, бо моє чорне волосся, коли я народилася, нагадало їм Верховного ката з «Мікадо».[8] Скоро збагнеш.

      – Сподіваюся, – сказала Луїза.

      – Скільки тобі років? – раптом запитала Ненсі, коли вони звернули на доріжку.

      – Вісімнадцять, – відповіла Луїза.

      – Тоді ми подружимося, – промовила Ненсі, коли вони дісталися дверей. – Зможеш почати негайно? О, сюди йде пані Віндзор. Я краще піду. Побачимося пізніше! – Вона підморгнула Луїзі й зникла.

* * *

      Наступного ранку, прийнявши ванну та розчесавшись, поспавши ніч у порожній кімнаті для прислуги (її одяг дивовижним чином виявився випраним та сухим ще до того, як вона прокинулася), Луїза увійшла до ранкової кімнати,[9] щоб познайомитися з леді Редесдейл. Леді сиділа на блідо-рожевому дивані. Луїза тремтіла від хвилювання, але знала, що це її єдиний шанс. Вона мусила отримати цю роботу.

      Їй поставили кілька безцеремонних запитань – ім’я, вік, освіта, довідки про її досвід роботи з родиною Шовелтон, яких Луїза згадала в листі з проханням про працевлаштування. Луїза могла чесно відповісти про імена та вік доньок, адже чула їх у розмовах на кухні, але не так чесно про те, як вона водила їх до Кенсінґтонських садів на денну прогулянку та лагодила їхні сукні.

      – Мені варто написати місіс Шовелтон щодо рекомендацій, – сказала леді Редесдейл, і Луїзине серце тривожно забилося в грудях. – Але невістка пані Рупер, Дженні, поручилася за тебе, тож поки що цього задосить. Як бачиш, ми дещо поспішаємо.

      Луїза кивнула, не довіряючи своєму голосові: навряд би їй вдалося щось, що не скидалося б на писк.

      – До речі, коли ти зможеш почати? – продовжила леді Редесдейл.

      – Сьогодні, моя леді.

      – Сьогодні? – Вона різко глянула на неї. – Ти привезла із собою валізу? Це досить самовпевнено.

      – Ні, моя леді, я не привозила з собою валізи.

      – То в тебе з собою нічого немає?

      – Ні. Мені нічого не потрібно.

      – Усім потрібно кілька дрібниць, – сказала леді Редесдейл.

      – Можливо, я могла б з’їздити додому за ними через тиждень чи два, – сказала Луїза. Їй не хотілося, щоб нові роботодавці почали підозрювати, що вона від чогось тікає. Хоча для цього, мабуть, дещо запізно.

      – Так, гадаю, що так. Не можу заперечувати, що це було б доречно. – Вона жестом вказала на великий живіт, добре помітний під її простою сукнею. – Ми дамо тобі тиждень випробного терміну. Якщо няня Блор та пані Віндзор будуть задоволені тобою, то матимеш вихідний СКАЧАТЬ