Львів. Пані. Панянки (збірка). Уляна Дудок
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Львів. Пані. Панянки (збірка) - Уляна Дудок страница 15

СКАЧАТЬ пили, вуркотіли,

      Та й знялися, полетіли.

      Кохання не з першого погляду, а з першого звуку! Ще й не побачила його, а вже охопив страх, в очах – наче яскраві промені сонця, у голові – запаморочення. Слухала б цей голос і слухала!

      Пробудив від цього наслання, мороку незрозумілого голос чоловіка:

      – Дозволь, люба, представити тобі мого друга й товариша по службі Миколу Карповича.

      – Прапорщик Тобілевич до ваших послуг.

      Красень, молодий, високий, широкоплечий, на грудях – георгіївський хрест, очі сміються, взяв за руку, цілує… Хіба так буває? Як сонце яскраве, одразу затьмарив чоловіка навіки.

      – У вашої жінки чудовий голос, Олексію Антоновичу, дозвольте заспівати дуетом?

      Виявилося, він, як і вона, з України, з Херсонщини, майже земляк, ті ж пісні співає, що і в неї, на Чернігівщині. Плакати від щастя хотілося – тут, у Бессарабії, зустріла людину, свого, українця, зазвучала рідна мова. І Микола Карпович зрадів:

      – Так то чоловік у вас росіянин, а ви – українка, з роду Адасовських? Бувають же такі приємні несподіванки!

      Проспівали кілька пісень. Чоловік слухав із глузливою посмішкою, мовляв, пустують, як малі діти, та – хоч би чим дитина бавилась, аби не плакала.

      Кохання осяяло все її нудне й сумне життя в Бендерах. Усе, що раніше викликало огиду та розчарування, набуло нового сенсу: вона опинилася тут, щоб зустріти це неймовірне щастя, це сонце єдине, цю радість, що перехлюпувалась через вінця. І треба продовжувати грати роль дбайливої господині, що вміє варити смачні борщі, турботливої, уважної дружини і ховати щасливі очі за віями, бо, променисті, зраджують, видають таємницю, яку й сама ще не збагнула остаточно. Сьогодні, за сніданком, Олексій Антонович підняв очі від газети – і довго мовчав, наче вперше побачив свою дружину, сумно розглядав її, і вона не відводила погляду від його очей, витримала… Невже чоловік відчув небезпеку, але не знає, з якого боку чекати?

      – Останнім часом ти дуже змінилася. Бендери тебе вже не дратують?

      – Зараз часу не маю на дратування. Якщо тобі це цікаво, то Іда Гаврилівна вирішила поставити «Наталку Полтавку», а мені запропонувала головну роль. Пам’ятаєш, як я грала в Ніжині, коли ми вперше зустрілися? Ти так схвально ставився і до вистави, і до моєї гри. Згадай!

      Погляд чоловіка потеплішав.

      – Може, і мені до вас приєднатися? Ти – Наталка, я – Петро?

      Ледь стримала глузливу посмішку:

      – Любий, у ролі Петра забагато вокальних номерів.

      – Це делікатний натяк на ведмедя? На мій недосконалий слух?

      – Ні, просто я не хочу, щоб ти комічно виглядав на сцені. З голосом і слухом у тебе все гаразд, але бракує досвіду. А ще – пані Іда вже запропонувала цю роль твоєму другові, пану Тобілевичу, і той дав згоду. Ми можемо опинитися в незручному становищі. Чому б тобі не спробувати себе в ролі пана Возного? СКАЧАТЬ