Сила пристрасті. Елен Тен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ того вечора практично неможливо було розмовляти. Я зібралася без сторонньої допомоги. Як уміла, нафарбувалася і зробила собі зачіску. Кузина зібралася майже по-військовому: за п’ятнадцять хвилин. Білий топ, білі бриджі й білі босоніжки – її найкращі друзі.

      Побачивши мене в сукні, задоволено кивнула: «Гарна, гарна. Тримайтеся, пане І.»

      Я хотіла з ним зустрітися. І боялася цієї зустрічі. Уперше скинувши образ пацанки, я мала постати перед його очима жіночнішою, дорослою. Що скаже Ігор? Як подивиться? Це навіть важливіше.

      Домовилися зустрітись на площі Ринок, біля лавочки закоханих. Ми з Катериною прийшли першими. За кілька хвилин нагодилися її подружки. Вони теж не оминули спортивного стилю. Мені навіть стало ніяково за недоречну святковість вбрання.

      У нашому маленькому провінційному містечку все інакше. До свята міста, єдиної гучної події року, там особливе ставлення. У післяобідню пору центральна площа оживає, перетворюючись на метушливий вулик. На якийсь час вулиці стають подіумами, на яких жінки демонструють своє найкраще вбрання, придбане зазвичай саме для цієї нагоди. Такий собі містечковий Каннський фестиваль або церемонія вручення Оскара, де головне – «засвітитися», обмінятися останніми плітками, побачити знайомих і показати, що у тебе все о’кей.

      Ігор прийшов останнім. Вітаючись, поцілував кожну із дівчат у щічку.

      – Привіт! Ви сьогодні красуні.

      Ми хором подякували. Мої щоки почервоніли. Так хотілося отримати від Ігоря особистий комплімент. Щоб він належав тільки мені.

      Було помітно, що Ігор ніяковіє в суто дівочому товаристві. Шукаючи чоловічої підтримки, він запитав у Катерини, чи прийдуть ті її приятелі з літнього табору.

      Кузина відповіла щось невизначене, після чого потягнула подружок до яток із сувенірами. Здається, зробила це зумисне, щоб лишити нас з Ігорем наодинці. Я її страшенно за це ненавиділа. Намагаючись не зустрічатися з ним поглядом, силкувалася сказати щось розумне. Заповнити незручну паузу хоч якимось змістом. Після банальних фраз про гарну погоду я набралася сміливості і запитала:

      – То куди ми підемо спочатку?

      – Поки нікуди, – дивлячись на годинник, відповів він. – Зачекаємо на мою дівчину. Вона зараз підійде. А далі вже вирішимо. Добре?

      – Добре, – посміхнулась я. Якби ви тільки знали, чого мені коштувала та посмішка. Світ ніби похитнувся і тепер кружляв навколо мене, змішуючи кольори, спотворюючи звуки. – Піду покличу дівчат.

      Мені було байдуже, куди йти. Але я мала негайно зникнути. Не могла стояти і чекати з ним на ту його дівчину.

      Я не пішла до Катерини. Розвернувшись, попрямувала в зовсім інший бік. Продираючись крізь натовп, кілька разів зіштовхувалась із перехожими, серед яких був і маленький хлопчик з букетом повітряних кульок. Перед очима все пливло від сліз. Оточуючі перетворювались на дивні, а подекуди навіть відразливі тіні.

      Я сподівалася заховатися серед людей. СКАЧАТЬ