Жарінь. Зупинись, подорожній!. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

      – А в нас не німецька влада, а українська. На! – Пушкар тицьнув Опришкові перед очі бандерівську відозву. – Приколи її, Леську, до дверей, щоб кожний бачив.

      – Задницю нею витреш, та не свою, а німецьку, коли тебе покличуть, – процідив Андрій.

      Схопився Пушкар з-за столу, вдарив Опришка по лиці. Плюнув Андрій кров’ю в Пушкареве обличчя.

      – Ти лише зв’язаного бити вмієш, гадино!

      Пушкар шаленів.

      – На р-раз-з… За мене! Два… За Якубського! Три-х-х… За межі! На! На! Маєш-ш… – він задихався і бризкав слиною.

      Опришко заточився, відлетів у кут; звідти його штовхнули наперед і почали ним жбурляти від стіни до стіни; били палицями по крижах і голові. В Андрія текла кров з носа й вух, але він ще не падав.

      – Почекайте, ґазди! Я маю з ним рахунок! – почувся з дверей голос. – Що, вуйку Андрію? – наїжився до Опришка Василь Ковбанюк. – Відай, у цій кімнаті ви мене ганьбили два роки тому. То, може, поквитаємося, щоб я боржником у вас не був?

      Андрій глянув на Василя і вперше тепер помітив, що він на диво схожий на матір. Справді, нічого немає бандитського в його очах. Мав Кривда рацію колись… Можливо, він зараз і вдарить, та невміло. Невміло, бо за плугом батько вчив ходити, а вдарить, бо Опришко сам штовхнув його до Пушкаря своєю недовірою. Дивився на парубка, як батько на сина, згадав суперечки з Кривдою, Іваном, і докір сумління вперше загриз серце.

      – Бий і ти, Василю, – зітхнув. – Ти один серед цих усіх маєш за що мене бити.

      Підвелась було рука у Василя й опустилась. Скреготнув зубами, вибіг із сільради.

      Знову накинулись на Опришка. Кожний хотів ударити найдошкульніше. Андрій упав.

      – Що ви робите?! – на мить зупинив самосудців крик з дверей.

      Оглянулися: на порозі стояв блідий Шинкарук. Михасюк зневажливо махнув на вчителя рукою. Опришка знову били палицями по спині і глумилися.

      – Зупиніться! – закричав не своїм голосом учитель.

      Пушкар завжди шанобливо ставився до вчителя, а тепер гаркнув:

      – Не ваше мелеться, не відгортайте!

      – Таж ви уб’єте його!

      Учитель кинувся між оскаженілих карателів, тремтячою рукою затримав Михасюкову палицю і зойкнув від болю.

      – Я… я не дозволю… Самосуду не дозволю!

      – Ви що, за комуністів прийшли заступатися? – Михасюк схопив учителя за барки. – Дивіться, щоб і вам…

      Від образи Шинкарук пополотнів. Навідліг ударив парубка долонею по лиці.

      – Шмаркачу… Ти смієш мене за груди шарпати?

      Михасюк охолов, відступив знічений.

      – Я за людину, не за комуніста… При кожній владі є суд. І ви не смієте, не смієте самі розправлятися! – Шинкарук стояв посеред кімнати і переводив лютий погляд з одного обличчя на друге. – Ідіть геть звідси, нелюди!

      Він нахилився над Опришком і розв’язав йому руки. Андрій ще мав силу підвестися. Хапаючись за одвірок, СКАЧАТЬ