Край битого шляху. Роман Іваничук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Край битого шляху - Роман Іваничук страница 22

СКАЧАТЬ білі, червоні, рожеві.

      – Це моя доня їх плекає, – похвалився Мохнацький. – Ми й забули про неї. А вона, напевно, в садочку. Ходімо.

      Антін тяжко перевів подих. Ні, він не забув про неї. Розмовляючи з професором, увесь час думав, боявся і бажав: ось-ось у відхилених дверях спальні так, як тоді, покажеться чорноволоса циганочка, привітається, всміхнеться й збентежено опустить очі. Але Юля не виходила, і в серці Антона, мов обірвана струна, скрутився біль, коли він покидав кімнату професора. А може, Владек говорив правду? Тепер побачить її… Підходили до хвірточки, а там – вона між квітів.

      І саме цієї хвилини крізь кущі високих жоржин Антін побачив дві постаті. Одна – висока, в світлому костюмі, друга – в білому платті, як дитина. Чорне кучеряве волосся розсипалося по плечах, а профіль силуетом вималювався на оранжевому прузі неба. Дівчина віднімала руки з долонь юнака.

      – Будьте чемні, Владеку, – почувся шепіт.

      Професор повернувся. Гримаса невдоволення скривила його обличчя.

      Антін, блідий і зніяковілий, ледве вимовив:

      – Іншим разом, професоре. На добраніч.

      Мохнацький зробив жест, щоб затримати гостя, але Антін уже зник за ворітьми.

      Юля почула за парканом батьків голос і ще чийсь знайомий. Крізь кущі побачила Антона, який різко повернувся і поспішив до виходу. Вихопивши у Владека руки, вона кинулась до хвіртки і, не помічаючи батька, покликала:

      – Антоне!

      Але Антін не чув.

      Юля не зважала на Владека. Вбігла до хати і, намагаючись бути спокійною, спитала батька:

      – Чого приходив той… Кривда?

      – Ти чимсь схвильована, доню?

      – Ні, татусю, я бігла. Він до тебе приходив?

      – Пхе! Я так думаю, в усякому разі. А ти гадаєш, усі приходять до тебе? Хоч, може… Він дуже збентежився, коли побачив тебе з кавалером. Я навіть не думав, що Кривда на таке здібний. А де ж Владек?

      – Ну, що мені до Владека, татку? Я ж його не запрошувала…

      – Виходить, Кривду запрошувала? Не розумію!

      – Не жартуй, татку. Чого він приходив?

      Професор споважнів.

      – Цей хлопець – дивна людина. Уяви собі, він їздив у Шльонськ. На які гроші, не розумію. Зібрав матеріали для дисертації. А в мене не хотів узяти ні гроша. Що за воля… впертість!..

      – Татусю! – тихо скрикнула Юля й замовкла. За хвилину спитала, ніби між іншим, де живе цей дивний Кривда.

      – Напевно, хочеш скласти йому візит? – знову пожартував Мохнацький.

      Юля боязко глянула на батька, але він дивився в папери.

      – Де живе? – перепитав. – Ось його адреса… На Руській. Цей молодий філософ, дочко, примусив мене сьогодні задуматися. Сам українець, а цікавиться долею польського простолюддя. А ми, державна нація, долею українців не турбуємось нітрохи. Я про це подумав тільки тоді, коли він розповів про умови своїх студій. Дрантива квартира в сторожихи. Грибок. Одна кімната, повна бруду й сирості. Так живуть господарі своєї землі…

      Юля слухала, СКАЧАТЬ