Край битого шляху. Роман Іваничук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Край битого шляху - Роман Іваничук страница 10

СКАЧАТЬ на речі. Добрий і легковірний від природи, життєрадісний і честолюбний, він ніколи не любив глибоко думати. І не було потреби. Думав батько, думав Антось, а він їм довіряв. Тепер Владек багато часу проводив зі своїм господарем, комісаром поліції Костельніцьким. Той ніколи не втручався в життя квартиранта, тільки деколи розмовляв з ним на політичні теми. Він так, між іншим, ділився з Владеком газетними новинами чи враженнями від прочитаної книжки, інколи за чаєм ні з сього ні з того пригадувалося щось з історії. Траплялося, що Владек слухав і з зацікавленням перепитував. З вогником задоволення в малих хитрих очах господар терпеливо переповідав ще раз. Тоді Владек, забуваючи про розплющений ніс Костельніцького, пильно вдивлявся в очі розповідача. Деякі історичні факти були дуже цікаві. Розгром Хмельницького під Берестечком описувався в таких соковитих барвах, що не можна було не захоплюватися. Про «чудо над Віслою» в 1920 році Костельніцький говорив як про єдиний в своєму роді приклад героїзму. Це було справді цікаво. Прочитавши ще раз «Огнем і мечем» Сенкевича, Владек простодушно поділився з Антоном:

      – Цікаво, що інколи прості розбійники, як-от козаки, відіграють значну роль в історії.

      Антін обурився. Він розповів товаришеві про визвольні війни сімнадцятого століття, про те, як польська шляхта гнобила і гнобить український народ, однак Владека це не переконувало.

      – Україна – народ, – це я згоден. Україна – територія, визнаю. Але Україну як політичну одиницю не уявляю.

      Антін сам шукав кінця в заплутаному вузлі ідей і поглядів. Він закинув наукову працю і знову почав докладно вивчати програми численних партій і товариств. Як і колись, найближчим йому був соціалізм. Але рівночасно він боявся його: революція необхідна, коли є умови для неї. Якщо ж їх немає, тоді тільки кров і марні жертви… Що дають страйки і робітничі бунти у Львові? Поповнення для тюрем. Хіба це перспективна боротьба? Але ж яка тоді партія може змінити суспільний лад? Шукав і не знаходив.

      Якось один студент шепнув йому (він навіть не запам’ятав хто) про нелегальне засідання «Студентської громади» в залі Коперніка. Антін знав про існування цього товариства. Знав, що воно легальне і перебуває під протекцією націонал-демократів. Чому ж раптом їм захотілося влаштувати недозволені збори? Це зацікавило Антона, і він пішов.

      Виступав голова товариства студент Вербицький. Він із запалом і патріотичною пристрастю говорив про ганебну заборону ректора вживати термін «український».

      – Це ганьба, це насмішка, панове! Ректор мотивує свій наказ тим, що слово «український» означає політичну партію, а товариство академічне не може мати політичної мети. Цього терпіти не можна, ми мусимо написати протест.

      Хтось із залу попередив голову, щоб говорив тихіше. Антін слухав, затамувавши подих.

      – У нас нема політичної мети, це правда, – знизив тон голова, – але чому нам мають забороняти називати себе благородним іменем?

      Антін знизав плечима, ніби не розумів СКАЧАТЬ