Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням. Наталія Довгопол

Чтение книги онлайн.

      Ранок Олеся починався розмірено: ситий сніданок у садку під полуденним сонцем бабиного літа, управи з арифметики й астрономії, музикування та риторика. По обіді настав час французької, і аж під вечір, коли суворий учитель пішов відпочивати, Олесю дозволено було трохи перепочити самому та нарешті зайнятися звичними хлоп'ячими забавами.

      Їхня поліська садиба розташувалася просто посеред лісу. Навколо було тихо й безлюдно, лише іноді долинали голоси рибалок, що гомоніли на Десні, або мукання корів на хуторському фільварку. Брат і сестра саме гостювали в дядька в Києві, а мама нездужала й днями просиджувала перед зачиненим вікном, щось вишиваючи. Лише челядь іноді виходила на двір у своїх невідомих й незрозумілих Олесю справах.

      Тож хлопчик шукав собі забави сам. Спершу він велично пройшовся по припорошеному листям подвір'ю, уявляючи себе єдиновладним господарем усього господарства, потім подражнив кудлатого пса Вернигору, міцно прикутого ланцюгом до своєї буди. Пес відповів йому недобрим гарчанням, але хлопчик на те не зважав. Зрештою його допитливе око натрапило на купу дрібного каміння, скинутого за повіткою. Один за одним він почав вибирати камінчики й жбурляти їх спершу по даху покритого мохом льоху, а потім, перебравшись ближче до курника, цілитися вже й у курей. Поганий зір Олеся з такої малої відстані не дуже рятував пташок. Нещасні чеботурки ховалися від нього під жердини, кудахкаючи й кличучи на допомогу півня, але той сам лише набундючився і з мовчазним обуренням терпів камінь за каменем, що прилітали на його територію.

      Олесь посміювався. Він міг загнати курей до найтемнішого кутка курника, навіть повбивати їх курчаток у загорожі – усе було йому під силу, і ні за що не було кари. От якби його брат із сестрою зараз його побачили! Вони би пишалися ним, таким великим і сильним!

      Ще один камінь промайнув повз товстого рудого кота їхньої кухарки, ледь не зачепивши йому вухо. Із голосним нявканням кіт утік геть із подвір'я, проповзаючи під великими різними воротами. Тієї ж миті ворота відчинилися, і на подвір'я виїхав великий віз. Хлопчик впізнав того воза й візника – ними їхній київський дядько Андрій, його хрещений батько, передавав гостинці з міста.

      – О, типривіз мені пензлі й фарби, як я просив? – одразу кинувся до візника Олесь, і не чекаючи запрошення чи бодай дозволу, заходився біля воза відкривати ряднини й розсупонювати мішки.

      Аж раптом хлопець відсахнувся й здивовано витріщився на візника.

      – А це хто за така?

      На возі, укрита рядниною, спала дівчинка. Руде волосся бурштином виблискувало на сонці, а по її круглих щоках і кирпатому носі рясними зернами розсипалось ряботиння.

      – Тю, а й справді – це хто така? – у свою чергу здивувався візник. – Я ж усе переглядав перед від'їздом, ніде з самого Києва не зупинявся. Хіба що той святоша на виїзді з міста мене заговорив…

      Дівчина нарешті почала прокидатися. Вона виглядала змарнілою, СКАЧАТЬ