Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням. Наталія Довгопол

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ лісів, мешкав хлопчик, лиш на пару років молодший Рути, який так само ненавидів. Щоправда, не себе й не маму. Ні, маму він свою любив, навіть обожнював, адже був найменшою дитиною в родині, мазунчиком. Батька свого, котрий міг би віднадити його від надмірної материнської опіки, хлопчик навіть не пам'ятав. Ненавидів Олесь своїх брата та сестру.

      Хлопчику тоді виповнився лише рік, як його батько, поліський шляхтич Максим Чернецький, рід якого виводили ще від чернігівських князів, загинув у війні з турками десь під Аккерманом[3], залишаючи своїм нащадкам дарований за ратні подвиги невеличкий замок на Подільській Україні, кілька мисливських угідь і затишне родове гніздечко з хуторцем над Десною. Мама була убита горем. Не те, щоби вона так любила свого чоловіка, за якого була видана батьками, збіднілими московськими боярами, ще в дванадцять літ, просто не знала, як можна жити без нього.

      Старшим у їхній сім'ї зробився Юрась, а правою його рукою була сестра, Сусанна. Обоє вдалися в батька – міцні тілом і духом, вправні в полюванні, гострі на язик і пихаті, мов заморські павичі, чи принаймні індики. Олесь же ріс хворобливим хлопчиком. Йому не подобалися фізичні вправи, він терпіти не міг полювання, надаючи перевагу книжкам і малярству. Поки його брат із сестрою стріляли фазанів, він вивчав латину й французьку та, крадькома від хуторського дяка, копіював лики святих.

      Проте Олесю не завжди вдавалося уникати полювання.

      – Покажи, на що ти здатний! Ну ж бо, доведи, що ти нащадок роду Чернецьких! Доведи, що ти шляхтич! – кричала йому Сусанна, і хлопчику доводилося заряджати рушницю, чи того гірше – натягати тятиву лука, щоб підстрелити нещасного заляканого зайця[4].

      Утім, він лише вдавав, що йому було шкода зайчика, і через те його стріли не досягали мети. Олесь мазав ненавмисне, він не мав достатньої сили в руках і майже зовсім не бачив на віддалі більше п'яти сажнів.

      – Нездара! – давала стусана йому сестра, гордо відкидаючи за спину свою білосніжну косу.

      – Геть безрукий! Ще й жалісливий такий, ти диви! Тобі лише в гніздечку біля паніматки сидіти! – вигукував Юрась із усмішкою на тонких губах.

      І Олесь знову натягував тятиву. І знову його стріла влучала в кущ глоду, полохаючи пару безталанних жовтокрилих щиглів.

      Добре, що ніякими незвичайними даруваннями, себто волшбою чи чарами, Олесь не володів, бо ріс він злим і ображеним на світ хлопчиком, і хто знає, як би він помстився Юрасю й Сусанні за щоденні приниження, якби міг це зробити потайки. Олесь по-стоїцьки терпів усі образи, не говорячи їм у вічі жодного кривого слова, рахував на свої білій шкірі синці та на своїй дитячій душі шрами. Він знав лише, що настане час, і все зміниться.

      А поміж тим, у Києві, життя Рути по смерті матері перетворилося на сон. Такий тягучий і жахливий сон, із якого ніяк не можеш прокинутися, скільки зусиль не докладав би. Тепер Рута знала дві важливі речі: вона відьма, і вона – зла. Як жити далі, убивши власну матір, дівчина не розуміла. Вона не могла навіть ходити в храм і просити прощення в Господа СКАЧАТЬ