Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн

Чтение книги онлайн.

      Я саме збираюся поставити шах і мат гравцю з ніком «Рук-н-Ролл»,[22] коли чую дзвінок. Човгаю донизу, ляскаю по кнопці зумера, відмикаю вхідні двері й бачу за ними постать мого жильця знизу, який виглядає, як то кажуть, грубувато, але путяще. Він справді вродливий, з масивною щелепою, очима, наче два люки, темними та глибокими. Такий собі Генрі Фонда[23] після довгої нічки (я не єдина, хто так вважає. Девід любить весело провести час із випадковими подругами, як я помітила. Тобто почула).

      – Сьогодні їду на Бруклін, – повідомляє він. Я проводжу пальцями крізь волосся.

      – Добре.

      – Тобі потрібно з чимось допомогти перед тим, як я піду? – Звучить, неначе пропозиція, неначе репліка з нуарового фільму. Просто склади губи докупи та подуй.[24]

      – Ні, дякую. У мене все в нормі.

      Він дивиться на мене, звузивши очі.

      – Лампочки поміняти не треба? Тут темно.

      – Мені подобається, що кімнати темні, – кажу я. Як і мої чоловіки, хочеться додати. – Це ж з «Аероплану»?[25] – Що ж, весело тобі… – Потусити? Провести вечір? Покохатися? – …Провести вечір.

      Він обертається та йде.

      – Знаєш, ти можеш заходити через двері з підвалу, – кажу я йому в спину, додаючи ноток грайливості до голосу. – Найімовірніше, я буду вдома. – Сподіваюся, він хоча б усміхнеться. Він тут вже два місяці, та я жодного разу не бачила бодай натяку на посмішку.

      Він киває. Він виходить.

      Я зачиняю двері, двічі прокручуючи замок.