Американська пастораль. Філіп Рот

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чи не назвати книжку про Шведа «Малий з Кір-авеню», відсилаючи до повісті Тюніса про хлопця-сироту з коннектикутського Томкінсвілля, що виступав у вищій лізі, але мав одну ваду: «трохи більше, ніж треба, опускав праве плече, від чого м’яч летів зависоко». Вада була єдина, однак вистачило і її, щоб вищі сили знищили спортсмена.

      І все ж, попри ці та ще інші мої намагання дізнатися більше про Шведа і його світ, я був готовий визнати, що мій Швед не є справжнім Шведом. Так, мені доводилося мати справу лише з його слідами; так, я не писав про те, ким він був для Джеррі, і на моєму портреті нема тих його рис, яких я чи не знав, чи й не хотів би знати; так, на сторінках моєї книжки сутність Шведа геть не та, що в реальному житті. Але чи означало це, що я створив істоту, фантастичну від початку до кінця, цілковито позбавлену неповторної індивідуальності реального створіння? Чи означало це, що моє бачення Шведа – більша хиба, ніж уявлення Джеррі про нього (яке він сам нізащо й ніколи не визнав би хибою)? Чи означало це, що Швед і його сім’я схожі на себе менше, аніж їхні образи, збережені в голові у Джеррі? Хто мені скаже? Чи може хтось узагалі це знати? Коли йдеться про те, щоб висвітлити Шведову герметичність, зрозуміти схожих на нього правильних хлопців, яких усі люблять, які мешкають серед нас, хто більше, хто менше виділяючись на загальному тлі, то, як на мене, ще не факт, що здогади одних будуть точніші, аніж міркування інших.

      – Ти мене не пам’ятаєш, правда? – запитала та жінка, яка сполохала Джеррі.

      Тепло всміхаючись, вона взяла мене за руки. Коротка стрижка, що увінчувала царствену, гарно окреслену голову, велику і сильну, яка кутастим силуетом навівала думки про античні зображення римських владарів. І хоча її лоб та вилиці були немов списані різцем гравірувальника, шкіра під рожевим макіяжем морщилася тільки біля губ, з яких за неповні шість годин цілунків стерлася майже вся помада. А на загал її обличчя було майже по-дівочому ніжним: можливо, їй дісталися не всі призначені жінкам випробування.

      – Тільки на бейджик не дивись! То хто я?

      – Скажи сама, – здався я.

      – Джойс. Джой Гелперн. Я мала рожевий светр з ангори. Раніше він належав моїй двоюрідній сестрі Естель. Вона була на три класи старша за нас. Її, Натане, вже немає. Лежить у землі. Моя гарна сестричка, яка курила і зустрічалася зі старшими хлопами. У старших класах крутила з хлопцем, який голився двічі на день. У її батьків був магазин білизни й суконь на Ченселлор-авеню. «Гроссман». Там працювала моя мати. Якось ми класно покаталися на возі сіна. Хочеш вір, хочеш не вір, але це була я, Джой Гелперн.

      Джой – мала жвава дівчина з рудуватими кучерями та веснянками на круглому обличчі. Її спокусливі округлості відзначив і дебелий червононосий містер Роско – наш учитель іспанської, і коли Джой приходила у светрі, одразу викликав її до дошки та змушував навстоячки відповідати урок. «Ямочки», – називав він її. Аж не віриться, що дозволяли собі люди в ті часи, СКАЧАТЬ