Шопенгауер як ліки. Ірвін Ялом

Чтение книги онлайн.

      Подяка

      Ідея цієї книги зародилася досить давно, і я щиро вдячний усім, хто допоміг їй з’явитися на світ. Редакторам, які допомагали мені у створенні цього дивакуватого сплаву вигадки, психобіографії та психотерапевтичної педагогіки: Марджорі Бремен із HarperCollins, яка всіляко мене підтримувала й скеровувала в правильному напрямку, Кенту Керролу, а також моїм неймовірним «домашнім» редакторам – синові Бену та дружині Мерілін. Я хочу подякувати численним друзям та колегам, які ознайомилися з рукописом частково або повністю й мали важливі зауваги: Вану й Марґарет Гарві, Волтеру Сокелю, Рутеллен Йоссельсон, Каролін Зарофф, Мюррею Білмсу, Джуліусу Каплану, Скотту Вуду, Гербу Котцу, Роджеру Волшу, Солу Спіро, Джин Роуз, Гелен Блау, Девіду Спіґелю. Я вдячний моїй групі підтримки – колегам-терапевтам, які всіляко підтримували мене в процесі написання цієї книги. Моєму неймовірному й напрочуд талановитому агенту – Сенді Дійкстрі, яка зробила неоціненний внесок у мою роботу, а також запропонувала назву для цієї книги (як і для попередньої – «Дар психотерапії»). Я також дякую моєму науковому співробітнику Ґері Дорану.

      Більша частина листування Шопенгауера, що збереглася, залишається неперекладеною або ж досить незграбно викладена англійською. Я щиро вдячний моїм німецьким асистентам – Маркусу Бьорґіну й Феліксу Рейтеру – за їхню допомогу з перекладом та масштабні бібліотечні дослідження. Волтер Сокель запропонував мені свою наукову підтримку й допоміг перекласти англійською більшість епіграфів, що передують кожному розділу, – і зробив це так, що вони максимально ілюструють потужність і барвистість прози Шопенгауера.

      Я безмежно вдячний своїй дружині Мерілін, моїй незмінній опорі, за її любов і підтримку.

      Під час написання цієї книги я звертався до багатьох чудових праць. Передусім я дякую Рудіґеру Сафранськи за його неймовірну біографію «Шопенгауер і буремні роки філософії» (Schopenhauer and the Wild Years of Philosophy, Harvard University Press, 1989), а особливо за те, що автор люб’язно погодився надати мені консультацію під час нашої тривалої розмови в берлінському кафе. Ідея бібліотерапії – самозцілення через читання цілого корпусу філософських праць – належить Браяну Меджі, саме її він виклав у своїй геніальній книзі «Зізнання філософа» (Confessions of a Philosopher, New York: Modern Library, 1999). Крім того, під час роботи я звертався і до таких книг: Bryan Magee The Philosophy of Schopenhauer (Oxford: Clarendon Press, 1983; перевидана 1997 року); John E. Atwell Schopenhauer: The Human Character (Philadelphia: Temple University Press, 1990); Christopher Janeway Schopenhauer (Oxford, U.K.: Oxford Univ. Press, 1994); Ben-Ami Scharfstein The Philosophers: Their Lives and the Nature of their Thought (New York: Oxford University Press, 1989); Patrick Gardiner Schopenhauer (Saint Augustine’s Press, 1997); Edgar Saltus The Philosophy of Disenchantment (New York: Peter Eckler Publishing Co., 1885); Christopher Janeway The Cambridge Companion to Schopenhauer (Cambridge, UK: Cambridge University Press, 1999); Michael Tanner Schopenhauer (New York: Routledge, 1999); Frederick Copleston Arthur Schopenhauer: Philosopher of Pessimism (Andover, UK: Chapel River Press, 1946); Alain de Botton The Consolations of Philosophy (New York: Vintage, 2001); Peter Raabe Philosophical Counseling (Westport, Conn.: Praeger); Shlomit C. Schuster’s Philosophy Practice: An Alternative to Counseling and Psychotherapy (Westport, Conn.: Praeger, 1999); Lou Marinoff Plato Not Prozac (New York: HarperCollins, 1999); Pierre Hadot and Arnold I. Davidson, eds., Philosophy As a Way of Life: Spiritual Exercises from Socrates to Foucault (Michael Chase, trans., New Haven: Blackwell, 1995); Martha Nussbaum The Therapy of Desire (Princeton, N.J.: Princeton Univ. Press, 1994); Alex Howard Philosophy for Counseling and Psychotherapy: Pythagoras to Postmodernism (London: Macmillan, 2000).

      1

      Кожний наш подих протистоїть смерті, яка невпинно нас атакує… Зрештою смерть має перемогти, адже це наш жереб від самого народження – якусь мить вона просто грається зі своєю здобиччю, щоб потім її проковтнути. Утім, ми живемо далі з великим зацікавленням та турботою, наскільки це можливо, подібно до того, як видуваємо мильну бульбашку – довго дмухаємо, щоб вона була якомога більшою, хоч і знаємо наперед, що ця бульбашка лусне.

      Як і будь-хто інший, Джуліус знав, що зазвичай кажуть, коли йдеться про смерть. Він погоджувався зі стоїками, які стверджували: «Щойно народившись, ми починаємо вмирати», а також з Епікуром, який зауважував: «Там, де я, смерті немає. Там, де смерть, немає мене. Тож навіщо боятися смерті?» Як лікар і психіатр, він часто бурмотів ці заспокійливі слова, сидячи коло тих, хто от-от покине цей світ.

      Хоч він і вірив, що ці сумні рефлексії допомагають пацієнтам, Джуліус ніколи не припускав, що колись вони стосуватимуться і його. Принаймні до тієї жахливої миті, яка чотири тижні тому назавжди змінила його життя.

      Це трапилося під час щорічного медичного огляду. Його терапевт Герб Катц, старий приятель і колишній однокурсник, щойно закінчив огляд і сказав Джуліусу вдягнутися та зайти до його кабінету, щоб обговорити результати.

      Герб сидів за столом, проглядаючи його медичну картку.

      – Загалом маєш непоганий вигляд як для потворного шістдесятип’ятирічного стариганя, – зауважив він. – Щоправда, простата трохи збільшена, СКАЧАТЬ