Демократія. Кондолиза Райс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й емоційно розуміли критичну вагу інститутів. До повстання їх підбурила саме неспроможність чи відсутність інститутів. Британські піддані мали права писані й традиційні, але ті права порушувалися необмеженою владою інших політичних акторів, передусім короля. Засновники вважали, що тільки створення інституційної системи захисту дозволить надати правам реальної ваги. Вони знали, що в стабільній державі особисті права мають реалізовуватися згідно з правилами, які всі люди розуміють і яким довіряють.

      Тоді як примхи тиранів ніщо не спиняло, демократичні уряди спиралися на волю народу й обмежувалися ним. Але бажання людей не можуть виявлятися щодня й за будь-якої нагоди. Засновники переймалися тим, що воля народу може легко стати преференцією юрби. Тому демократичні інститути стали способом не лише обмежувати уряд, але й каналізувати людські пристрасті й інтереси. Громадянам треба було навчитися поважати інститути, які репрезентуватимуть і захищатимуть їхні права. Вони зможуть за бажанням вільно об’єднуватися з іншими, і за цим стежитиме преса, яку уряд не зможе приборкувати, цензурувати чи ще якось контролювати. Четверта влада, вільна преса, буде очима і вухами людей, притягаючи до відповідальності лідерів[9].

      Навколо всіх аспектів інституційного проекту точилися гарячі дебати. Засновників розколола проблема взаємин із виконавчою владою. Александер Гамілтон і Джеймс Вілсон із Пенсільванії підтримували силовий підхід. Гамілтон казав: «У слабкого президента буде слабкий уряд. Слабке управління – синонім поганого управління, а погане урядування, що б не казала теорія, на практиці є поганим урядуванням».

      Інші побоювалися, що сильне президентство може дуже просто перетворитися на систему, яку вони щойно повалили. Прибічників Конституції Петрік Генрі попереджав: «Ваш президент може просто перетворитися на короля».

      Делегати знайшли спосіб більш-менш задовольнити обидві сторони: зійшлися на розділеному уряді. Система стримувань і противаг гарантує владні повноваження обом законодавчим палатам і по черзі трьом рівним гілкам. У першому варіанті, всупереч Гамілтону, баланс відверто схилявся на бік Конгресу. Повноваження законодавчої гілки визначені в статті 1, а виконавчої – у статті 2. І, як зауважив мій колега зі Стенфорду, американський історик Девід Кеннеді, там містяться 51 параграф про роль Конгресу і 13 – про президентство, що з них 8 окреслюють механізми виборів, а 4 – деталізують владні повноваження президента. До речі, в одному з них ідеться про імпічмент[10].

      Дебати навколо виконавчої влади певною мірою передували ширшій проблемі – ролі центральної влади в новій країні. Досвід зі Статтями про Конфедерацію міг якось стримувати Засновників, але вони по-різному уявляли собі, що треба робити.

      Після низки компромісів вони дійшли висновку: Сполучені Штати спиратимуться на систему «перерахованих повноважень». СКАЧАТЬ