Балада про Броди. Вікторія Мазур

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ліктях. Було образливо і якось несправедливо, що вона так і не побачила, що за дверима, хоч пройшла такий довгий шлях.

      – Доброго ранку, панянко, – над Миросею нависала її дивна копія.

      Та дівчина теж була молодою і стрункою. Тільки одягнена була в якесь старомодне плаття в підлогу. Чорне волосся було вкладено в вигадливу, але теж застарілу зачіску. Найдивнішим було те, що Мирося впізнавала в незнайомці свої риси обличчя – тонкі губи (нижня трохи більша за верхню), карі очі, круглі щічки та трохи заширокий ніс. Мирослава ніби дивилась на себе в якомусь чудернацькому маскараді.

      – Добре, що ти не лякаєшся, – продовжувала незнайомка. – А от я вчора страху набралась. Ти так схожа на мене, і я подумала… А, неважливо. Емілія. Емілія Крижанівська, – вона поважно кивнула Мирославі.

      – Мирося. Мирослава Титаренко, – швидко виправилась і аж тепер помітила дивну обстановку в кімнаті.

      В загальному приміщення нагадувало вітальню її квартири у Бродах. Ті самі довгі вікна у круглій башточці, подвійні двері з вітражем в коридор, квіти у вазонах. Тільки замість плазмового телека, на який Мирося відкладала три зарплати, на стіні висіла картина. Річка, круглий місток, місяць у повні. Замість батьківського дивану тендітна – софа з кованою спинкою. На софі якраз і прокинулась Мирослава. А на місці трюмо з дзеркалом були стелажі з книгами.

      – Де я?

      – В Бродах, – обережно відповіла Емілія. – Але правильно спитати, коли?

      – Коли? – машинально повторила Мирослава, їй все ще здавалось, що сон продовжується.

      – Коли, – Емілія ствердно кивнула і відступила на крок. – Ти в Бродах, зараз 1913 рік.

      Мирослава зреагувала так, як і думала Емілія. Вона зіскочила з тахти і побігла до вікон. За ними грілась під весняним сонечком вулиця Золота. На дверях крамниць дзвеніли дзвіночки, коли покупці заходили чи виходили. Люди шпацерували по брукованій вулиці, підставляючи обличчя теплому промінню. Чоловіки носили костюми-трійки і пальта з капелюхами, жінки були в довгих платтях і манто на плечах. Світ точно з’їхав з глузду.

      – Впевнилась? З якого року ти?

      Мирослава повернулась спиною до вікон. Дивитись на знайому з дитинства вулицю в такому дивному трактуванні було моторошно.

      – З 2017.

      – О! – Емілія кинулась до книжкових полиць, дістала якийсь записник, чорнильницю і чорнильну ручку, а тоді почала щось швидко записувати.

      Мирослава підійшла ближче і побачила, що почерк у її старомодної копії трохи кращий за її власний. Але зрозуміти хоч щось з написаного так і не спромоглася.

      – Як я тут опинилась?

      Емілія неохоче відірвалась від записів.

      – Я тебе сюди привела. Точніше, створила Брід, по якому ти прийшла. Словом, тобі пощастило, як нікому – ти здійснила успішну подорож в часі!

      – Але я цього не планувала, – Мирося, як СКАЧАТЬ