Зелена миля. Стівен Кінг
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Зелена миля - Стівен Кінг страница 13

Название: Зелена миля

Автор: Стівен Кінг

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Ужасы и Мистика

Серия:

isbn: 978-617-12-4301-9, 978-617-12-4374-3, 978-617-12-4375-0, 978-617-12-4373-6

isbn:

СКАЧАТЬ і Дюплессі досі робили собі овочерізки й випльовували гнилі зуби, орючи землю; сільська глушина, де чоловіки були схильні брати до рук змій у неділю вранці[14] та злягатися зі своїми доньками в неділю вночі. Знав я ті родини. Більшість час від часу надсилала Іскрунові харч. Чоловікам із загону було видно, як на протилежному березі річки зблискує на сталевих рейках Південної залізниці червневе сонце. Приблизно за милю вниз течією праворуч від них через кам’яновугільний басейн Вест-Грін було перекинуто залізничний міст.

      Тут вони знайшли широку витоптану ділянку трави й чагарників. Там було стільки крові, що багато чоловіків мусили прожогом бігти в ліс і вже там звільняти шлунки від сніданку. На тому ж таки кривавому клапті землі вони знайшли решту Кориної нічної сорочки. Саме тоді Гові, який доти тримався на диво добре, похилився на батька й ледь не зомлів.

      І саме на тому місці собаки Бобо Марчанта вперше й востаннє за весь день не погодилися між собою. Загалом їх було шестеро: два бладгаунди, два блутик-гаунди й пара тер’єроподібних дворняг, яких південці кличуть кунгаундами. Куни хотіли бігти на північний захід, угору за течією вздовж Трапінґуса; решта тягли в протилежний бік, на південний схід. Вони всі переплуталися повідками, і хоч газети про цей епізод мовчали, я міг собі уявити той потік добірної лайки, якою нагородив їх Бобо, коли руками (безперечно, найосвіченішими своїми органами) розплутував усю ту мішанину. Свого часу я знав декількох власників мисливських собак, і з власного досвіду можу сказати, що майже всі вони відповідають типажу.

      Бобо вкоротив їм повідці, зібрав у зграю й поводив попід носами подертою нічнушкою Кори Деттерик, щоб нагадати їм, нащо вони взагалі кудись подалися в такий день, коли температура вже опівдні сягне дев’яноста п’яти градусів[15], а довкола чоловічих голів кружляють хмари мошви. Куни понюхали ще раз, вирішили голосувати, як усі, і з гучним гавкотом зграя побігла вниз за течією.

      Не минуло й десяти хвилин, як чоловіки спинилися, зачувши, що до собачого дзявоління приєднується інший голос. Не гавкіт, а таке виття, на яке не здатен був жоден пес у світі, навіть у передсмертній агонії. Такого виття ніхто з чоловіків ніколи не чув од жодної істоти, але вони зрозуміли одразу ж, усі вони, що виє людина. Так вони розповідали потім, і я їм повірив. Думаю, я б теж таке розпізнав. Бо я чув, як кричать люди дорогою до електричного стільця. Небагато, більшість опановують себе й ідуть або мовчки, або жартуючи, наче на світський пікнік. Але дехто виє. Зазвичай це ті, хто вірить у реальність пекла і знає, що воно чигає на них у кінці Зеленої милі.

      Бобо знову вкоротив повідці своїм псам. Вони були цінними, і він не мав жодного наміру їх втрачати через психопата, що завивав і белькотів щось нечленороздільне десь там віддалік. Решта чоловіків перезарядили гвинтівки й захряснули їх. Те виття на них усіх нагнало холоду, і крижаний піт струмками потік під пахвами та СКАЧАТЬ



<p>14</p>

Традиція, поширена в деяких церквах.

<p>15</p>

35° за Цельсієм.