Щира шахрайка. Емілі Локгарт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ яка потрібна була Джул. Бліда, невеличка, з міцними плечима і майже непомітними веснянками – мабуть, їй було не більше, ніж двадцять три. Її світло-каштанове волосся було зібране у хвіст. На ній була яскраво-рожева міні-спідниця з білим поясом зі стразами, що утворювали слово «НАРЕЧЕНА». На лівому плечі висіла маленька бірюзова сумочка з безліччю застібок-блискавок. Вона стояла, спершись і підбадьорюючи подруг, які грали на автоматах, і почувалася досить зручно через те, що усі навколо захоплювалися нею.

      Джул наблизилася до дівчат і заговорила на південному діалекті, як у Алабамі.

      – Вибачте, чи хтось із вас… ну цей, мій телефон розряджений, а мені треба смснути подрузі. Востаннє я бачила її біля суші-бару, але потім я почала грати і, ось, бац! Минуло три години, а вона зникла як пес у ярмарок.

      Дівчата обернулися.

      Джул усміхнулася.

      – Ого, то це ви усі з боку нареченої?

      – Вона виходить заміж у суботу! – крикнула одна з жінок, стискаючи наречену.

      – Ура! – вигукнула Джул. – А як тебе звати?

      – Шанна, – сказала наречена. Вони мали однаковий зріст, але Шанна була в туфлях без підборів, тому Джул трохи височила над нею.

      – Шанна Діксі, яка скоро стане Шанною Мак-Фетрідж! – прогорланила одна з подружок.

      – Ого, – мовила Джул. – А сукня в тебе є?

      – Звісно, що є, – відповіла Шанна.

      – Це весілля не у Вегасі, – пояснила одна з подружок, – а вінчання у церкві.

      – То звідки ви усі? – запитала Джул.

      – З Такоми. Це у Вашингтоні. Ти знаєш, де це? Ми приїхали у Вегас, щоб…

      – Вони запланували для мене усі вихідні, – сказала Шанна. – Ми прилетіли сьогодні вранці й вирушили до спа-салону і в салон нігтів. Бачиш? Мені зробили гелеве нарощення. Потім ми навідалися до казино, а завтра збираємося побачити білих тигрів.

      – А яка в тебе сукня? Я про весільну, звісно.

      Шанна схопила Джул за руку.

      – За неї можна померти. Я відчуваю себе принцесою, настільки вона гарна.

      – Можна на неї подивитися? Може, на телефоні? У тебе мусить бути фото, – Джул притисла долоню до губ і трохи нахилила голову. – У мене пунктик щодо весільних суконь, розумієш? Відколи я була маленькою дівчинкою.

      – Так, чорт забирай, у мене є фотографія, – сказала Шанна. Вона розстібнула сумочку і дістала телефон у золотому чохлі. Усередині підкладка сумки була рожевою. На дні темно-коричневий шкіряний гаманець, два тампони в пластиковій обгортці, пачка жувальної гумки і губна помада.

      – Дай-но гляну, – попросила Джул. Вона наблизилася, щоб подивитися в телефон Шанни.

      Шанна гортала фотографії. Собака. Іржавий низ раковини. Дитина. Знову та сама дитина.

      – Це мій хлопчик, Деклан. Йому вісімнадцять місяців.

      Якісь дерева біля озера.

      – Ось вона.

      Сукня була з відкритими плечима, довгою, зі складками тканини на СКАЧАТЬ