Правила батьківства. Річард Темплар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ любити їх, а отже, логічно, ви любите все в них без винятку. Ви маєте щиро й охоче три місяці поспіль читати ту саму нудну історію щовечора; з обожнюванням спостерігати за тим, як ваші діти з пронизливим вереском несамовито ганяють довкола; відчувати втіху, коли вони удвадцятьп’яте повторюють той самий несмішний жарт, та ще й неправильно.

      Дивно те, що вважається нормальним, коли нас дратують чужі діти (звісно, ви не маєте говорити про це їм у вічі). Отже, ми визнаємо, що діти здатні псувати нам нерви. А це означає, що власні діти також здатні часом звести вас із розуму. І в цьому немає нічого страшного.

      Насправді їм дуже добре це вдається. А беруться вони за цю справу майже від самого народження. За допомогою крику, що наче свердлить вам мозок, немовля домагається вашої реакції. І досягає мети, хай йому грець! Відтоді гра на нервах стає регулярною. Однак діти не завжди винні в цьому. Та коли ви не спите три ночі поспіль, бо в них ріжеться зуб і вони лементують, важко залишатися чуйним. Ви розумієте, що маєте співчувати, та насправді єдине ваше бажання – щоб вони замовкли й дали вам поспати. Зрештою, ідеться лише про зуб.

      Та я маю для вас новину: вряди-годи таке почуття виникає в усіх батьків. Траплятимуться періоди, коли ви так почуватиметеся 50 разів на день, решта часу – один-два рази на тиждень.

      Тому визнайте, що ці почуття мають підстави виникати, а якщо деякі батьки із цим не погоджуються, вони лицеміри. Ви не зарадите тому, що ваша дитина нервуватиме вас, тож не треба собі докоряти.

      Справа в тому, що це палиця з двома кінцями. Не лише ви божеволіли через дітей – імовірність того, що ви дратуєте їх так само, аж ніяк не менша. Тож із вами поквиталися.

      Вважається нормальним, коли нас дратують чужі діти. Отже, ми визнаємо, що діти здатні псувати нам нерви.

      Правило 9

      Ховатися від дітей не заборонено

      Якщо, згідно з правилом 8, дітям дозволено доводити вас до божевілля, ви принаймні повинні мати право реагувати на це. Особисто я схиляюся до того, щоб утекти й заховатися. Не думайте, що я жартую: усім відомо, що в таких випадках я втискаюся до найближчої шафи та, затамувавши подих, очікую, щоби діти полишили кімнату.

      Вам відоме це відчуття. Ви чуєте їхні голоси щораз ближче: «Я розповім про тебе!», а у відповідь лунає: «Спробуй! Я розповім про тебе!» Ви добре розумієте, що ви – саме та людина, якій мають намір усе розповісти. Але ви не маєте жодного уявлення про те, хто, кому і що зробив і хто з них винний. Як мають вчинити тямущі батьки? Я переконаний: заховатися. Не знайшовши вас, діти майже завжди самі дають усьому раду.

      Чимало книжок для батьків радять узяти тайм-аут, коли діти погано поводяться. Цей спосіб відомий: ви відправляєте їх до їхньої кімнати чи в якесь місце для покарань (не провокуйте мене на коментар)[5], доки вони не отямляться. Це ефективний спосіб, та чому лише діти мають можливість скористатися з такої переваги? Адже ви теж маєте право на тайм-аут. Коли вам необхідно прийти до тями, ви маєте подбати СКАЧАТЬ