2010: Друга одіссея. Артур Кларк

Чтение книги онлайн.

      До нього долинав віддалений гомін голосів, але говорили надто тихо, щоб розібрати, про що йдеться. Голоси стали гучнішими, проте він усе одно не міг нічого зрозуміти.

      – Точно, – здивовано промовив він, – мені ж не можуть снитися сни російською!

      – Ні, Гейвуде! – відповів жіночий голос. – Це не сон. Уже час прокидатися.

      Прекрасне сяйво згасло; він розплющив очі, і розмитий промінь ліхтаря зісковзнув з його обличчя. Флойд лежав на дивані, прив’язаний до нього за допомогою еластичних стрічок; навколо нього стояли якісь фігури, але він не міг достатньо сфокусувати погляд, щоб когось упізнати.

      Лагідні пальці склепили його повіки й помасажували чоло.

      – Не напружуйтеся. Дихайте глибоко… ще раз… правильно… як ви зараз почуваєтесь?

      – Я не знаю… дивно… якось легко в голові… і я голодний.

      – Це гарний знак. Ви знаєте, де ви? Зараз можете розплющити очі.

      Нарешті він роздивився фігури – ближче до нього стояла лікар Руденко, трохи віддалік – капітан Орлова. Але Таня якось змінилася відтоді, як він бачив її лише годину тому. Коли Флойд зрозумів, у чому полягає ця зміна, він був шокований:

      – Ти відростила волосся!

      – Сподіваюся, ти думаєш, що так краще. Не можу сказати те саме про твою бороду.

      Флойд, піднісши руку до обличчя, виявив, що він має докладати зусиль до кожного руху. Його підборіддя вкривала коротка дво-триденна щетина. У стані гібернації волосся відростає лише на одну соту від нормального стану.

      – Тож я зробив це, – промовив він. – Ми прибули на Юпітер.

      Таня задумливо глипнула на нього, потім на лікарку, яка ледь помітно кивнула.

      – Ні, Гейвуде, – сказала вона. – Ще залишився місяць льоту. Не хвилюйся, із кораблем усе гаразд, усі системи функціонують нормально. Одначе твої друзі у Вашинґтоні попросили розбудити тебе трохи раніше. Сталося дещо непередбачуване. Тепер нам випадає брати участь у перегонах до «Діскавері» й, боюся, ці перегони ми можемо програти.

      Розділ 7. «Цянь»

      Коли голос Гейвуда Флойда долинув з динаміка, два дельфіни раптом перестали кружляти басейном і підпливли до борту. Готові обідати, вони крутили головами й шукали джерело звуку.

      «Впізнали Гейвуда», – подумала Керолайн із гіркотою. А Крістофер, що повзав у манежі, навіть не припинив гратися, змінюючи кольори у своїй книжці, тимчасом, як голос його батька гучно й чітко линув із космосу за півмільярда кілометрів від рідної планети.

      – …Кохана, ти не здивуєшся почути від мене звістку на місяць раніше від визначеного терміну; уже кілька тижнів тобі відомо, що в нас тут з’явилася компанія.

      Я досі не можу повірити в те, що відбувається, для мене це цілковите безглуздя. Вони, можливо, не мають достатньо пального для безпечного повернення на Землю; ми навіть не розуміємо, як вони збираються стикуватися СКАЧАТЬ