Брама. Фредерік Пол

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тебе обмаль користі. Одначе ціна мене влаштовує.

      – Коли запитуєш про те, скільки я коштую, ти відчуваєш себе більш цінним? – контратакує робот.

      – Я б не сказав.

      – Тож чому ти постійно нагадуєш мені про те, що я машина? Або що я нічого не вартий? Чи про те, що я не можу вийти за рамки своєї програми?

      – Бо ти просто бісиш мене, Зіґфріде.

      Я знаю, що він цього не зрозуміє, тому пояснюю:

      – Ти зіпсував мій ранок. Моя подруга Соня Лаврова ночувала в мене. Вона гаряча штучка.

      Я трішки розповідаю Зіґфріду про Соню, описуючи, як вона йде від мене в обтяжних брюках, як її довге золотисте волосся з темними пасмами звисає до пояса.

      – Звучить непогано, – коментує Зіґфрід.

      – Можу побитися про це навзаклад. Ставка – твої гайки. Єдина проблема – вона дуже довго прокидається. Поки вона знову розігрілася, мені довелося залишити свій літній котедж біля Моря Таппан і їхати сюди.

      – Ти кохаєш її, Робе?

      Я її не кохаю, але хочу, щоб Зіґфрід думав, що кохаю. Тому відповідаю:

      – Ні.

      – Думаю, це чесна відповідь, Робе – схвально говорить робот і додає, вже незадоволеним тоном. – Саме тому ти на мене злишся?

      – Не знаю. Напевне, просто кепський настрій.

      – Як гадаєш, чому?

      Зіґфрід терпляче чекає, тому за кілька секунд я відповідаю:

      – Нууу, вчора я продувся в рулетку.

      – Більше, аніж можеш собі дозволити?

      – Чорт забирай, ні.

      Та однаково це дратує. Є й інші причини. Незабаром похолодає. Мій котедж біля Моря Таппан розташований поза Бульбашкою, тому там не посидиш із Сонею за пізнім сніданком на терасі. Але я не хочу ділитися цим із Зіґфрідом, бо він скаже щось суто раціональне на кшталт: «Чому тоді не обідати всередині?», до того ж, доведеться розповідати йому, як я у дитинстві мріяв про те, що в мене буде котедж біля Моря Таппан, де я насолоджуватимуся пізнім сніданком на терасі й милуватимуся краєвидом. Гудзонська загата була побудована, коли мені виповнилося дванадцять. Тоді я часто мріяв про те, що колись стану успішним і житиму як багатій. Байдуже, він вже чув це.

      Зіґфрід кашляє.

      – Дякую, Робе, – каже він, нагадуючи мені, що час вичерпано. – Ми побачимося наступного тижня?

      – Ну як завжди – відповідаю я, осміхаючись. – Як швидко летить час. Узагалі я хотів сьогодні піти трохи раніше.

      – Невже?

      – В мене ще одне побачення із Сонею, – пояснюю я. – Вона знову ночуватиме в моєму літньому котеджі. Якщо чесно, її терапія мені подобається більше, аніж твоя.

      – Це все, що ти цінуєш у взаєминах, Роббі? – запитує робот.

      – Тобто секс?

      У цьому випадку – ні, але я не хочу розкривати йому всіх подробиць, чому зустрічаюсь із Сонею. Тому відповідаю:

      – Вона відрізняється від моїх інших дівчат, СКАЧАТЬ