Фінансист. Теодор Драйзер

Чтение книги онлайн.

      – Ну, якщо вам вдається провернути такі справи, ви довго не засидитеся за бухгалтерськими книгами.

      Незабаром Френка вже знали і в багатьох маклерських конторах, і на біржі. Він скуповував товарні рештки для своїх господарів, придбавав партії потрібного товару, що випадково траплялися, вербував нових клієнтів, ліквідовував надлишки, збуваючи їх дрібними партіями зовсім несподіваним покупцям. Вотермени тільки дивувалися, з якою легкістю він все це проробляв. Френк мав виняткові здібності налаштовувати людей доброзичливо вислуховувати себе, зав’язувати дружні стосунки, проникати в нові торгові кола. Свіже джерело забило в старому руслі торгового дому «Вотермен і Ко». Клієнтуру тепер обслуговували незрівнянно краще, і Джордж став наполягати на тому, аби Френка посилали в сільську місцевість для пожвавлення торгівлі. Отож Френк нерідко виїжджав за місто.

      Перед Різдвом Генрі Вотермен сказав братові:

      – Треба зробити Ковпервуду добрячий подарунок. Адже він не отримує платні. Як ти гадаєш – п’ятисот доларів буде досить?

      – Це чималі гроші, як на теперішні часи, але, по-моєму, він їх заслужив. Цей юнак, безсумнівно, виправдав всі наші очікування і навіть перевершив їх. Він немовби створений для хлібно-комісійної справи.

      – А що він сам говорить про це? Ти не чув – він задоволений?

      – О, мені здається, він цілком задоволений! Утім, ти бачиш його не рідше за мене.

      – Ну що ж, так і покладемо – п’ятсот доларів. А з часом можна буде взяти його компаньйоном в нашу справу. У нього хватка справжнього комерсанта. Зроби розпорядження щодо цих грошей і скажи йому привітне слівце від нас обох.

      І от напередодні Святвечора, коли Френк переглядав якісь накладні та рахунки, щоб перед прийдешнім святом залишити всі справи в повному порядку, до його столу підійшов Джордж Вотермен.

      – Усе ще за роботою? – запитав він, зупиняючись під сліпучим газовим ріжком і схвально дивлячись на старанного юнака.

      За вікном вже спустилися сутінки, і мороз покрив візерунками скло.

      – Так, переглядаю дещо наостанок, – із посмішкою відповів Ковпервуд.

      – Ми з братом дуже задоволені тим, як ви працювали ці півроку. Нам хотілося якось оприлюднити нашу вдячність, і тому ми просимо вас прийняти винагороду п’ятсот доларів. А з наступного року ми призначаємо вам регулярну платню – тридцять доларів на тиждень.

      – Дуже вам вдячний, – відказав Френк. – Я не розраховував на такий оклад. Це більше, ніж я міг собі уявити. Адже працюючи у вас, я багато чому навчився.

      – Облиште! Ви заслужили ці гроші і можете залишатися у нас, скільки захочете. Ми вам завжди раді.

      Ковпервуд посміхнувся, як зазвичай, привітно і добродушно. Відверте визнання його заслуг дуже йому лестило. Приємно було дивитися на нього – веселого, сяючого, у добре пошитому костюмі з англійського сукна.

      Увечері, СКАЧАТЬ