Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1. Мигель де Сервантес Сааведра

Чтение книги онлайн.

      – То не пастух, – зауважив священик, – а вельми розумний і дотепний великосвітський пан; сю книжку бережіть, як перлину коштовну.

      – Оцей грубенький том, – вів далі цирульник, – має назву «Скарбона розмаїтих поезій».[85]

      – Якби їх не було стільки багато, – сказав парох, – то вони цінувалися б вище. Треба вилучити й вичистити з сієї книжки всяку мізерію, що втислася поміж правдиво гарні речі. Не даймо її вогню на поталу, бо автор її – мій приятель, а крім неї, він написав іще й інші твори, піднесені й героїчні.

      – А ось «Пісенник» Лопеса Мальдонада, – оголосив цирульник.

      – І сієї книги автор, – промовив парох, – належить до моїх добрих друзів. Коли він сам свої пісні рецитує, то всі дивом дивуються: так же то солодко співає, що прямо душу пориває. Еклоги в нього, щоправда, довгуваті, але, як то кажуть, запас біди не чинить. Нехай же й його книжка йде між вибранці. А то що за книга обік неї?

      – «Ґалатея» Мігеля де Сервантеса,[86] – одказав цирульник.

      – Ми з цим Сервантесом здавна великі друзі: вірші він так собі віршує, зате нещастями своїми багатьох перевершує. Книга його містить у собі деякі незлі вигадки, дещо ніби обіцяє, але кінців не виводить – треба, отже, чекати заповіданої другої частини: може, далі там усе ліпше буде, і тоді ми зможемо її помилувати, а тим часом, пане куме, тримайте її у себе в схові.

      – Згода, – одповів цирульник. – А ось іще три книжки заразом: «Араукана» дона Алонса де Ерсільї,[87] «Австріада» Хуана Руфа, підсудка кордовського,[88] та «Монсеррат» валенсійського поета Кристобаля де Віруеса.[89]

      – Сі три книги, – сказав парох, – то найкращі епопеї, написані кастильською мовою, вони гідно стоять поруч із найзнаменитшими італійськими поемами. Збережімо їх, яко найцінніші здобутки гишпанської поезії.

      Переглянувши таку велику силу книг, парох аж заморився і ладен був уже засудити на спалення всю решту без розбору, та тут саме цирульник розгорнув іще одну – «Сльози Анджеліки».[90]

      – Я перший проливав би сльози, – промовив парох, почувши ту назву, – якби хто казав спалити сю книгу, бо автор її – один з найкращих поетів не лише в Гишпанії, а і в цілому світі; крім того, він пречудово переклав дещо з Овідієвих «Метаморфоз».

      Розділ VII

      Про другий виїзд нашого доброго рицаря Дон Кіхота з Ламанчі

      У цей час почулося голосне гукання Дон Кіхота:

      – Сюди, сюди, хоробре рицарство! Час і пора вам явити міць потужних правиць ваших, бо вже двораки в турнірі гору почали брати!

      Довелося бігти на той крик і галас, припинивши огляд у книгозбірні, через що, здається, мусили прийняти муку вогненну без жодного суда й розправи «Каролея» та «Лев Гишпанський», а також «Цісареві діяння» дона Луїса де Авіли,[91] що, безперечно, заслуговували пощади; якби парох був їх побачив, гадаю, що вони не підлягли б такому СКАЧАТЬ