Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1. Мигель де Сервантес Сааведра

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бравий Еспландіан полетів у двір і став терпеливо чекати вогненної кари.

      – Нуте, що там далі? – спитав парох.

      – Далі йде «Амадіс Грецький», – одказав цирульник, – та на цій полиці, здається мені, стоять самі-но Амадісові родичі.

      – То нехай же всі летять у двір, – постановив парох. – Щоб укинути в вогонь королеву Пінтікінестру й пастуха Дарінеля з його еклогами та всіма викрутасами й вихилясами, що понариговував його автор, я б і рідного батька заодно спалив, якби він узяв на себе постать мандрованого рицаря.

      – І я так гадаю, – сказав цирульник.

      – І я, – мовила небога.

      – А коли так, – сказала ключниця, – то в двір їх усіх!

      Узявши цілу купу книг, вона, щоб не спотикатися дарма по сходах, повикидала їх у вікно.

      – А то що за бандура? – спитав парох.

      – Це, – сказав цирульник, – «Дон Олівант Лаврський».

      – Сю книгу скомпонував автор «Саду квіток розмаїтих»,[67] – зауважив парох, – і, правду кажучи, я не знаю, котра з тих двох книг більш правдива чи, вірніше, менш брехлива. Одно знаю: книга дурна, аж світиться. У двір її!

      – Далі йде «Флорісмарт Гірканський»,[68] – оповістив цирульник.

      – Ага, і пан Флорісмарт є тут? – сказав парох. – Далебі, і йому не минеться. Хоч уродився він за надзвичайних обставин і мав усякі чудородні пригоди, та написане те все так сухо й лемéхувато, що іншої долі й не заслуговує. У двір його, пані господине, та й оце ще візьміть на додачу.

      – Оце по-моєму, панотче, – сказала ключниця, з великою втіхою виконуючи той наказ.

      – А ось «Рицар Платір»,[69] – читав далі цирульник.

      – Древня книга, нічого сказати, – зауважив парох, – а проте ласки не заслуговує. І її давайте в ту саму купу, чого там!

      Так же і зробили. Розгорнули ще одну книгу, що називалася «Рицар Хреста».[70]

      – Заради такої святобливої назви можна було б простити авторові його неуцтво. Та знов же недарма кажуть: «За хрестом сам диявол з хвостом». В огонь його.

      Цирульник узяв іще одну книгу й сказав:

      – А се «Зерцало рицарства».[71]

      – О, я добре знаю її достойність, – сказав парох. – Тут фігурує сеньйор Рінальд Монтальбанський зі своїми друзями й товаришами, що самого Кака в шахрайстві упослідили, а також Дванадцять Перів Франції посполу з їхнім правдомовним дієписцем Турпіном. Щиро кажучи, я засудив би цих героїв лише на доживотне вигнання з огляду хоча б на те, що вони вже раніше тривожили уяву знакомитого Маттеа Боярда,[72] а згодом на тій самій основі виткав свою поему правдиво християнський поет Лодовіко Аріосто. Як я знайду його тут і побачу, що він говорить не по-рідному, а по-чужоземському, то не велико його вшаную, як же по-рідному, то схилю перед ним голову.

      – У мене він є по-італійськи, – сказав цирульник, – та я його СКАЧАТЬ