Великий Гетсбі = The Great Gatsby. Френсіс Скотт Фіцджеральд

Чтение книги онлайн.

      З’ясувалося, що й Люсіль теж.

      – Мені тут подобається, – сказала Люсіль. – Мені хоч би де бути – аби десь бути, тому я ніколи не нудьгую. Того разу я зачепилася за стілець і роздерла сукню. Він спитав, як мене звуть і де я мешкаю, і не минуло й тижня, як мені принесли пакунок від Круар’є, а в ньому – нова вечірня сукня.

      – І ви прийняли? – спитала Джордан.

      – Авжеж, прийняла. Я навіть хотіла сьогодні її надягти, але її треба трошки перешити – заширока в бюсті. Світло-блакитна, розшита бісером лавандового кольору. Двісті шістдесят п’ять доларів.

      – Ні, що не кажіть, звичайна людина такого не зробить, – категорично заявила перша дівчина. – Він явно старається ні з ким не псувати стосунків.

      – Хто – він? – спитав я.

      – Гетсбі. Мені казали…

      Обидві дівчини й Джордан по-змовницькому зблизили голови.

      – Мені казали, ніби він колись убив людину.

      Усіх нас пройняв дрож. Три містери Мимри витягли шиї, жадібно прислухаючись.

      – А по-моєму, це перебільшення, – скептично зауважила Люсіль. – По-моєму, він просто був під час війни німецьким шпигуном.

      Один з чоловіків ствердно закивав головою.

      – Я сам чув про це від одного пана, який знає його як свої п’ять пальців. Разом з ним виріс у Німеччині, – запевнив він нас.

      – Та ні, – сказала перша дівчина. – Цього не може бути, бо під час війни він служив у американській армії. – І знов заволодівши нашою довірою, вона переможно повела далі: – Ви зверніть увагу, яке в нього буває обличчя, коли він гадає, що на нього ніхто не дивиться. Ні, він убивця, і край.

      Вона замружила очі й пощулилася. Люсіль теж пощулилася. Ми всі почали озиратися: чи не стоїть за спиною Гетсбі. Певно, й справді щось дуже таємниче було в цій людині: плітки про неї переказували пошепки навіть ті, хто не звик стишувати голосу ні за яких обставин.

      У цей час почали подавати першу вечерю – другу подавали після півночі, – і Джордан запросила мене приєднатися до її товариства, що розмістилося за столом в іншому кінці саду. Товариство складалося з трьох подружжів і кавалера Джордан, надокучливого студента, який пересипав свою мову багатозначними натяками й був явно переконаний, що рано чи пізно Джордан віддасть свою особу в його більше чи менше розпорядження. Всі вони трималися разом і в одному місці, з гідністю, виконуючи добровільний обов’язок – репрезентувати тут шановану місцеву аристократію, яка, ласкаво погодившись прибути з Іст-Егга до Вест-Егга, не мала, проте, наміру включатись у розваги тутешнього різношерстного збіговиська.

      – Ходімо звідси, – прошепотіла мені Джордан після того, як ми змарнували півгодини. – Мене вже нудить від їхньої добропорядності.

      Ми підвелись, і вона пояснила, що ми хочемо пошукати господаря, бо мені, мовляв, незручно, що я й досі не познайомився з ним особисто. Студент кивнув з багатозначною, меланхолійною посмішкою.

СКАЧАТЬ