Імбир для душі. Ірина Мацко

Чтение книги онлайн.

      Витягую, пригадуючи під хорошу музику все, що є прекрасного на світі, і головне, що у мені є цілий світ. Цей світ дав мені нові світи – дітей, він творить і плодоносить для людей, і люди це вітають, цей світ танцює і співає, розмальовує і головне – любить, любить всіх і все, охоплює цією любов’ю планету і долітає до небес.

      Відчула, що метод діє. Знову піднялася. Ще кволі і маленькі, але виростають крила.

      Отак. Тільки так. Методом Мюнхгаузена – за косичку, хоч і боляче, але жити і радіти.

      Страва 6

      Імбир надії

      У затишній жіночій спальні м’яка і пишна подушка не могла ніяк заспокоїтися. Скільки б не переодягала її господиня у шовкову білизну, вона щоразу ставала твердішою. Солонішою. Чому це? Але стільки солоних сліз вона щоночі вбирала у себе, що ця сіль уже не втримувалася всередині і… виступала на поверхню, залишаючись маленькими кристаликами солі. Може, на довше збережеться, але нащо?

      Якось зранку, застеляючи ліжко, господиня побачила щось блискуче на подушці – блиснуло у променях сонця. Придивилася – кристалики маленькі, дуже схожі на… сіль. І справді солоні.

      – Звідки? Дивно… Я ніколи тут солі не приносила, – сказала вона, але раптом її погляд затуманився і посумнішав: – Так, я знаю. Ця сіль всередині, в мені. Вона закристалізовує моє серце, консервує відчуття, щоб не чули нічого. Так звана захисна реакція організму від болю. Скільки його було? Достатньо, якщо сіль уже не втримується всередині, а засолює, як огірки у банці… подушку. На довше збережеться? А навіщо? Щоб отак, без відчуттів? Не хочу! – Вона від розпачу почала гамселити солону подушку, від чого на серці у неї ставало ще важче, а сльози, солоні сльози знову потекли на шовкову тканину.

      – Невже це ніколи не закінчиться? – Подушка вже не вірила у диво і в те, що колись це припиниться. Змирилася долі.

      Але щось-таки змінилося тієї ночі. Господиня довго плакала, і вона знову чемно вбирала у себе солоні краплі.

      Зранку подушка відчула, що їй якось дуже просторо і вільно на ліжку. Роззирнулася. Біля неї не було нікого і нічого. І подушку, що була поруч, відколи себе пам’ятала, забрали. «Самотня?» – злякалася СКАЧАТЬ