Імбир для душі. Ірина Мацко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у виграші так послабила увагу, але він ставив щоразу фігури так, що молодик тільки те й робив, що збивав їх, і в результаті вони залишилися один на один кожен з однією фігурою.

      – А тепер як, здаємося? – усміхнувся молодик до супротивника.

      Той насупив брови і промовчав. Ще один хід – і його фігура полетіла з поля. Молодик, попри все, таки виграв.

Секрет страви

      Ми попадаємо у гру, а тут як у житті. Гравців багато: рідні, близькі, знайомі, соціум. Хтось робить хід – ти у відповідь. Головне грати, поки ти у грі, бо поки ти на полі – ти не програв!

      Страва 2

      Імбир розкутості

      Порція

      3 сторінки

      Час приготування

      10 хв.

      Поживність

      Допоможе звільнитися від стереотипів

      Щоб смакувало краще

      Притрусіть страву дрібкою бешкетності та підсолодіть спогадами про дитячі витівки.

МАТУСЮ, СТУПИ У КАЛЮЖУ!

      Дощ лив як із відра уже третю добу. На вулицю не те що виходити – дивитися не хотілося. Але треба було, бо ж малий синочок ніяк не міг всидіти весь день без прогулянки, та й для здоров’я це важливо. Зібралися.

      Все не клеїлося – ні робота, ні власне життя, ні відносини з батьками. Всюди хочеш правильно і чемно, а воно якось зовсім навпаки виходить. А тут ще й погода. Також не така, як треба. Як же це все владнати? – крутилося в голові, поки синочок стрибав поміж струмочків, що текли дорогою, із великим задоволенням застрибував у калюжі, розбризкуючи їх.

      Раптом посеред дороги я побачила величезну калюжу. Збоку ж в’язке і неприємне болото. І тут непереборні якісь речі! – розізлилася уже. Чи це життя мене так випробовує на міцність, що усюди одні неприємності? Аж сльози виступили від безсилля. Синочок в цей час із розгону влетів у брудну воду і за мить – уже задоволений і щасливий – був на іншому краю калюжі, струшуючи з чобітків брудні краплі.

      – Матусю, ступи у калюжу! – крикнув він, щосили розмахуючи ручками. – Це зовсім не страшно!

      Дивне запрошення викликало усмішку, потім супротив, а тоді, дивлячись на щасливу дитину, яка підстрибувала на тій стороні калюжі і для якої це не було чимось непереборним, не було проблеми, яку не можна подолати, я просто перейшла її і струсила брудні краплі. Зробила те, що вважала неможливим, бо ж можна забруднитися, а ще й може хтось побачити, як я по калюжах ходжу, і що тоді подумають про дорослу жінку? І я також ступила. Із розгону поставила свій чобіт просто у багно, а тоді ще раз, і вже була на іншому боці.

      А може, так і у житті з моїми проблемами? Може, часом варто вийти за рамки і зробити щось нестандартне, і не важливо, як на це подивляться інші чи що будуть говорити – просто зробити те, що веде тебе до щастя?

      Стрибати по калюжах справді було весело. Синочок дивися, як я це роблю, і радів разом зі мною. Радів, що я щаслива. Нарешті я звільнилася: переступила, зробила щось таке, якого він навіть не чекав.

      – Мамо, то ти також, як дитина. Чому СКАЧАТЬ