Сила звички. Чому ми діємо так, а не інакше в житті та бізнесі. Чарлз Дахіґґ
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Сила звички. Чому ми діємо так, а не інакше в житті та бізнесі - Чарлз Дахіґґ страница 6

СКАЧАТЬ Г. М. виповнилось 27, він був виснажений до краю. Спазмолітичні препарати не допомагали. Хлопець був розумний, але не міг втриматись на жодній роботі[10]. Він досі жив із батьками. Г. М. прагнув нормального життя. І тому звернувся за допомогою до лікаря, який попри страх нашкодити пацієнту все ж наважився на експеримент. Дослідження вказували на те, що в епілептичних нападах була задіяна ділянка мозку під назвою гіпокамп. Лікар запропонував йому зробити трепанацію черепа[11], підняти передню частину мозку і за допомогою тоненької трубочки[12] висмоктати гіпокамп і частину прилеглої тканини з внутрішньої поверхні черепа. Г. М. погодився.

      Операція відбулась 1953 року. Епілептичні напади порідшали. Утім, одразу стало очевидно, що мозок пацієнта зазнав незворотних змін. Г. М. міг назвати своє ім’я і знав, що його мати народилася в Ірландії. Він пам’ятав крах фондової біржі 1929 року й репортажі про вторгнення до Нормандії. Але все, що відбулося пізніше – спогади, переживання й проблеми за всі десять років перед операцією, – стерлося з пам’яті. Лікар узявся перевіряти пам’ять Г. М., показуючи йому гральні карти й стовпчики чисел, але виявив, що той не здатний запам’ятати нову інформацію більш як на двадцять секунд.

      Із дня операції і до моменту смерті 2008 року всі люди, з якими бачився Г. М., усі пісні, які він чув, усі кімнати, куди заходив, були для нього щоразу новими. Його мозок застиг у часі. Кожнісінького дня Г. М. не вірив власним очам, що хтось може перемкнути телевізійний канал, тицьнувши на екран чорним прямокутником із пластику. Він знову й знову, десяток разів на день, наново знайомився з усіма лікарями й медсестрами[13].

      – Мені подобалось працювати з Г. М., бо дослідження пам’яті здавалось мені напрочуд реальним і цікавим методом дослідження мозку, – розповів мені Сквайр. – Я виріс в Огайо та пам’ятаю, як у першому класі вчитель роздав нам фарби і я узявся змішувати всі кольори так, щоб вийшов чорний. Чому про це я пам’ятаю, а от який вигляд мав мій учитель, пригадати не можу? Чому мій мозок вирішує, який спогад важливіший за решту?

      Отримавши знімки Юджинового мозку, Сквайр здивувався, наскільки схожими вони були на знімки мозку Г. М. Посередині голови в обох чоловіків зяяли порожні ділянки завбільшки з волоський горіх. Юджин, як і Г. М., втратив пам’ять.

      Однак, почавши обстежувати Юджина, Сквайр виявив, що в багатьох важливих аспектах його пацієнт відрізняється від Г. М. Коли хтось знайомився із Г. М., то вже за кілька хвилин розумів – із чоловіком щось не те, тоді як Юджин підтримував розмову й поводився так, що випадковий спостерігач зроду нічого б не запідозрив.

      Для Г. М. операція мала катастрофічні наслідки – решту свого життя він провів у психіатричному шпиталі. Юджин натомість жив удома разом з дружиною. Якщо Г. М. був неспроможний підтримувати діалог, то Юджин віртуозно спрямовував будь-яку розмову до теми, на яку СКАЧАТЬ



<p>10</p>

Хлопець був розумний… – Eric Hargreaves, «H.M.», Page ONeuroplasticity, http://homepages.nyu.edu/~eh597/HM.htm.

<p>11</p>

Лікар запропонував йому зробити трепанацію черепа – Benedict Carey, «H. M., Whose Loss of Memory Made Him Unforgettable, Dies», The New York Times, December 5, 2008.

<p>12</p>

за допомогою тоненької трубочки… – На той час це була усталена практика.

<p>13</p>

наново знайомився з усіма лікарями й медсестрами… – Dittrich, «The Brain That Changed Everything»; Larry R. Squire, «Memory and Brain Systems: 1969–2009», Journal of Neuroscience 29, no. 41 (2009): 12711–26; Larry R. Squire, «The Legacy of Patient H.M. for Neuroscience», Neuron 61, no. 1 (2009): 6–9.