Сила звички. Чому ми діємо так, а не інакше в житті та бізнесі. Чарлз Дахіґґ

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ситуацію, замахується і шпурляє м’яча Рошу.

      Данджі якраз і розраховував на таке поспішне рішення. Щойно м’яч опинився в повітрі, з місця зрушив сейфті «Баккенірс» на ім’я Джон Лінч. Він мав просте завдання: після початку гри побігти до конкретної точки на полі й чекати там на вказівку. У такій ситуації так і кортить зробити по-своєму. Проте Данджі муштрував Лінча доти, доки той не почав виконувати цю дію на автоматі. Як наслідок, коли м’яч вилетів із рук квотербека, Лінч уже стоїть, чекаючи, за десять ярдів від Роша.

      Поки м’яч крутиться в повітрі, Лінч аналізує вказівки – напрям, куди повернувся квотербек, відстань між ресиверами – і починає рухатись, бо йому вже ясно, де приземлиться м’яч. Рош, ресивер «Сан-Дієго», стрибає вперед, проте Лінч обходить його і перехоплює пас. Рош не встигає відреагувати, як Лінч уже мчить полем до залікової зони «Чарджерс». Решта гравців «Баккенірс» займають ідеальні позиції, щоб звільнити йому дорогу. Лінч пробігає 10… 15… 20… майже 25 ярдів, поки його нарешті виштовхують за межі поля. Уся гра тривала менш ніж десять секунд.

      Через дві хвилини хлопці з «Баккенірс» заносять м’яч у залікову зону суперника, уперше змінивши рахунок на свою користь. А через п’ять хвилин забивають м’яча у ворота з поля. Поміж тим захист Данджі зупиняє всі спроби «Сан-Дієго» повернути собі контроль над м’ячем. «Баккенірс» виграли з рахунком 25:17 – одна з найгучніших поразок сезону для їхніх суперників.

      Після завершення гри Лінч із Данджі разом покидають поле.

      – По-моєму, на полі щось змінилось, – зауважив Лінч дорогою до роздягальні.

      – Ми повірили в себе, – відповів Данджі.

II

      Змінивши звички гравців, тренер зумів відродити команду. Щоб зрозуміти, як саме це відбулось, подивімось на приклад із зовсім іншої сфери. Перенесімося в часі в 1934 рік, до тьмяного підвалу в Нижньому Іст-Сайді Нью-Йорка, де відбулася одна з наймасштабніших і найуспішніших спроб змінити звичку мільйонів людей.

      У підвалі сидить 39-річний алкоголік на ім’я Білл Вілсон[69],[70]. Чолов’яга вперше спробував спиртне в навчальному таборі для офіцерів у місті Нью-Бедфорд, штат Массачусетс, де його вчили стріляти з кулемета перед тим, як відправити до Франції на Першу світову війну. Заможні родини, що мешкали поблизу табору, часто запрошували офіцерів на вечерю, і якось у неділю ввечері Вілсон побував на вечірці, де його пригостили пивом та грінками із сиром. Двадцятидворічний юнак, він зроду не пробував спиртного. Йому здалося, що відмовлятися від запропонованого частунку неввічливо. Через кілька тижнів Вілсона запросили на ще один прийом. Чоловіки були вбрані в смокінґи, жінки кокетували. Проходячи повз, дворецький простягнув Вілсонові коктейль «Бронкс» – суміш джину, сухого й солодкого вермуту й апельсинового соку. Той зробив ковток і відчув (як розповідав пізніше), що знайшов «еліксир життя»[71].

      У СКАЧАТЬ