Фундація. Айзек Азімов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Він посміхнувся. – Оскільки я багато в що не вірю, то не повірити в падіння для мене теж неважко, і я буду повністю переконаний, що кажу своїм людям правду. А ви, докторе, тим часом не турбуватимете Трентор і не порушуватимете спокій Імператора.

      Альтернативою є смерть для вас і для стількох ваших послідовників, скільки буде необхідно вбити. Ваші попередні погрози я не беру до уваги. Отже, ви маєте п’ять хвилин для того, щоб вибрати між смертю та засланням.

      – Яку планету ви обрали, мілорде? – спитав Селдон.

      – Мені здається, що цією планетою буде Термінус, – сказав Чен. Він недбало повернув папери на столі кінчиками пальців так, що вони торкнулися Селдона. – Вона безлюдна, але цілком придатна для життя й може бути пристосована під потреби дослідників. Хоч дещо віддалена…

      Селдон перервав його:

      – Сер, вона розташована на краю Галактики.

      – Як я вже говорив, вона дещо віддалена. І відповідатиме вашій потребі зосередитися на роботі. Думайте, у вас лишилося дві хвилини.

      Селдон сказав:

      – Нам потрібен час, щоб організувати таку поїздку. У проекті задіяні двадцять тисяч сімей.

      – Час у вас буде.

      Селдон замислився, почала спливати остання хвилина. Зрештою він промовив:

      – Я приймаю заслання.

      На цих словах у Ґаала підстрибнуло серце. Здебільшого від радості – хто б не зрадів, уникнувши смерті? Але, за всієї величезної втіхи, у його серці знайшлося трохи місця й для розчарування – що Селдон усе ж таки був переможений.

      8

      Довгий час вони сиділи мовчки, поки таксі з виттям неслося крізь червоподібні тунелі вбік Університету. А потім Ґаал захвилювався і спитав:

      – Це правда – те, що ви сказали Комісарові? Ваша страта справді прискорила б падіння?

      Селдон відповів:

      – Я ніколи не брешу про психоісторичні дані. І в цьому випадку для мене теж не було б жодної користі від брехні. Чен знав, що я кажу правду. Він дуже розумний політик, а політики за своєю природою повинні інстинктивно відчувати істини психоісторії.

      – Тоді для чого ви погодилися на заслання? – здивувався Ґаал, але Селдон нічого не відповів.

      Коли вони вилетіли на територію Університету, м’язи Ґаала діяли самі по собі, точніше, не діяли. Його фактично винесли з таксі. Весь Університет був залитий світлом. Ґаал уже майже забув, що десь існує сонце.

      Будівлям Університету не вистачало сіро-сталевого кольору, характерного для Трентора. Вони були радше сріблясті. А металевий блиск майже схожий на колір слонової кістки.

      Селдон сказав:

      – Здається, це солдати.

      – Що? – Ґаал спустився з небес на землю й побачив попереду вартового. Вони зупинилися, і у дверях матеріалізувався капітан, який тихо спитав:

      – Доктор Селдон?

      – Так.

      – Ми на вас чекали. СКАЧАТЬ