Розстрільний календар. Олена Герасим'юк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ примусив би говорити. Також тут і не впертість, бо впертість має свої межі й на стільки б її не вистачило. Коли й важить тут яке чуття, то виключно чуття обов’язку перед державою і суспільством. Обов’язок цей велить мені в цьому разі говорити тільки правду. І цю правду я вже сказав…

З матеріалів допиту Миколи Любинського

      Миколу Любинського заарештували у 1930 році за участь у міфічній «контрреволюційній організації «УНЦ» (Український національний центр), куди його нібито завербував історик Михайло Грушевський. Зі спогадів доньки: «Приїхали вночі, вчинили обшук. Мати носила передачі до Лук’янівської в’язниці. Згодом усе це припинилося: напевно, батька відправили з етапом, але куди – не сказали». Арешт проводив уповноважений ДПУ УСРР Михайло Пашницький.

      Перші два тижні екс-міністр відбув у бупрі (будинку примусових робіт), а 23 жовтня написав слідчому Андрєєву прохання «…швидче викликати мене на допит, бо вдома мене чекає робота, а також родина залишилася абсолютно без грошей».

      У додаткових свідченнях від 2 лютого 1931 року (справу вже вів інший слідчий – Погребинський) арештант наголошував: «…ні до якої таємної, нелегальної, конспіративної і контрреволюційної організації я не належав, всякі зв’язки з УПСР[7] (організаційні і ідеологічні) я остаточно пірвав ще 1923 р. і назад до УПСР не повертався… злочинів не вчинив і винним себе визнати не можу». А за 10 днів у матеріалах справи з’явилася заява, явно надрукована чекістами: «Заявляю перед ліцем трудящих і каюся, що я належав до контрреволюційної організації, яка ставила собі за мету повалення Радвлади на Украіні шляхом повстання з допомогою інтервенції. Подробиці діяльності цієї організаціі й моєї в ній участі я докладно оповім в окремій заяві. 11 лютого 1931 р. М. Любинський».

      На допитах Любинський тримався мужньо, про що свідчить лист до слідчого Соломона Брука: «Ви радите, енергійно радите, написати докладне зізнання й щире каяття. Мотивуєте тим, що такого поводження від злочинця вимагає політичний момент, що від цього мені легче буде, вказуєте на приклад інших в’язнів, що вже розкаялися. Нарешті кажете, що моя упертість викликає обурення проти мене, і що наслідком того я зазнаю різних мук, і, що найголовніше, все одно потім напишете, що ви радите…»

      Любинський писав: «…ніколи не примусить мене також брехати й безпідставно й брехливо брати на себе вину, робити з себе контрреволюціонера, коли я насправді таким не був… Краще зазнати найлютішої кари, аніж прийняти на себе такий тяжкий наклеп». Харківські чекісти Семен Долинський і Генріх Люшков надіслали до Києва витяги з показань інших арештованих у справі «УНЦ», зокрема про «третю нараду членів ЦК УПСР у квартирі Голубовича», і радили колегам використати ці матеріали «в целях раскачки арестованного Любинского». Але той не здався і не зламався.

      20 вересня 1931 року в’язень камери № 28 спецкорпусу бупру в Харкові подав заяву керівникові слідчого відділу відомства Семенові Долинському: «Протягом несподівано довгого десятимісячного слідства слідчі ДПУ страхали мене різними тортурами, арештом родини, пророкували найтяжчі СКАЧАТЬ