Всього не забудеш. Венді Вокер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ побачила батька. Вона тримала свої емоції при собі. Але Том Крамер мав задосить емоцій, щоб заповнити ними всю лікарню. Він кинувся до доньчиного ліжка.

      Слава Богу! Я повторював це знову й знову. Я хотів її обійняти, але вона так ослабла, ці тоненькі ручки, обмотані бинтами та прив’язані до билець ліжка. Я притулився до її щоки, вдихав запах волосся та шкіри. Недостатньо бачити, що вона прокинулася. Мені треба відчувати її, нюхати. Господи, її обличчя було таке бліде. Не таке, як у вечір нападу. Тоді воно здавалося позбавленим життя. А цього ранку вона скидалася на мертву. Я й не знав, що може бути різниця. Але відмінність була. Справді. Її очі розплющилися, вона дивилася то на мене, то на стелю. Проте її наче й не було. Моєї любої донечки більше не існувало. Увійшли лікар Берд та лікар Марковіц. Це просто сюрреалізм якийсь – знову опинитися в тій самій лікарні з тими самими лікарями. Думаю, що почав вірити тому, на чому наполягала дружина: буцімто Дженні покращало й ця темна смуга нашого життя нарешті минула. Я мусив вірити. Згадуючи це зараз, я розумію, що почав сумніватися в собі. Здавалося, немов лише я один у родині не можу це пережити. Можливо, я проектував свій відчай на дочку, а з нею насправді все було гаразд. Я єдиний, хто не міг змиритися з тим, що того покидька ніколи не знайдуть. І, Господи, не можу повірити, що кажу це вголос. Думаю, я гнівався на Дженні, за те, що вона не пам’ятає. За те, що вона не годна допомогти поліції знайти його й покарати. Чи я божевільний? Настільки одержимий жадобою помсти.

      – Ні, – запевнив я його, – ви ж батько. Це інстинкт.

      Я щиро говорив ці слова, маючи намір полегшити його почуття провини. Я ризикував заохотити його до подальших пошуків ґвалтівника Дженні й трохи шкодую, що залишив це посилання на інстинкти без застережень. Інстинкти можуть пояснити поведінку. Утім, це ще не означає, що відрухова реакція є найліпшою. У будь-якому разі Тому полегшало.

      Напевно, так і є! Я просто нічого не міг із цим вдіяти! Я зловив себе на тому, що переглядаю денні та вечірні новини. Перемикаю CNN, CNBC, Fox, чекаючи на повідомлення про новий напад. «Зґвалтування» стояло в мене в ґуґлівських сповіщеннях. Уявляєте? Якась частина мене бажала, щоб потвора знову завдала удару, тоді шанси її впіймати збільшувалися. Я жахлива людина. Я навіть не кавалок лайна, знаєте? Скажу відверто, думайте, що хочете, мені навіть було би приємно, якби така біда сталося ще з кимось. Відправте мене до пекла. До в’язниці. Що завгодно. Моя донька знову в довбаній палаті інтенсивної терапії з тими самими лікарями, що й вісім місяців тому. Пішло воно на хер. Пішов я на хер. Я мав знати, що з нею не все гаразд. Я ж батько, о Господи. Та після того шоку, який я пережив у лікарні, я знаю, що просто дозволив собі повірити в протилежне.

      Том дещо не розповів мені того дня, але зрештою таки зізнався в цьому через кілька тижнів: напередодні він пообіцяв собі більше не потурати дружині. З’явилася перша тріщина. Почався розрив їхнього шлюбу, розвал їхньої родини. Того ранку після спроби самогубства Дженні Шарлотта стала ворогом для них обох – для доньки та батька.

      Мене СКАЧАТЬ