Українські жінки у горнилі модернізації. Оксана Кісь

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ навчальні програми загалом були орієнтовані на гімназійні, але мали специфічне завдання – підготовку дружин для духовних осіб, «благочестивых жен и просвещенных матерей», які могли б сприяти моральному вдосконаленню духовенства, а через нього – й цілого народу. Фактично ці заклади також мали станову орієнтацію, враховуючи певну спадкоємність у священицьких родинах, коли сини продовжували духовну кар’єру батька, а дочки нерідко виходили заміж за священиків. Упродовж другої половини ХІХ ст. переважна більшість єпархій в українських губерніях отримали відповідні училища.

      Проте частина випускниць не обмежувалися середньою освітою й продовжували навчання на Вищих жіночих курсах, готуючись до педагогічної праці.

      Хоча програми більшості жіночих навчальних закладів фокусувалися на гуманітарних науках, а обсяг викладання природничих і точних наук був меншим, ніж у чоловічих гімназіях, сама можливість отримати освіту була важливим чинником соціалізації дівчат, відкривала для них професійні перспективи. Останні отримали офіційне визнання насамперед тоді, коли в жіночих гімназіях міністерства народної освіти було запроваджено восьмий педагогічний клас, закінчення якого давало випускницям право викладати в чотирьох початкових класах жіночих гімназій, а також бути наставницями в початкових училищах або ж домашніми наставницями; ці права було законодавчо закріплено в 1876 році. Отже, влада формально визнала за жінками право викладати в початковій жіночій школі. Це право не викликало особливих заперечень з боку влади чи консервативних кіл суспільства, вочевидь тому, що загалом відповідало уявленням про «природну» виховну функцію жінки – у певних освітніх рамках. Крім того, оскільки частина заможних родин і надалі віддавала перевагу домашньому вихованню дітей, насамперед дочок, у суспільстві існував сталий запит на домашніх вчительок.

      В. Кадулін (Наядін). Гімназистка. Листівка із серії «Гімназійні страждання», 1910-ті роки

      Одночасно з організацією середніх шкіл для жінок було покладено початок першій професійній, а саме акушерській, освіті жінок. Підготовку освічених акушерок, які фактично продовжували традиційну для жіноцтва практику повитух, також було санкціоновано владою й позитивно сприйнято суспільством. Із середини ХІХ ст. в різних, насамперед губернських, містах Російської імперії відкривалися школи повивального мистецтва, що готували «вчених акушерок» згідно з вимогами тогочасної медицини. Такі акушерки мали насамперед займатися приватною практикою, щоб поступово замінити сільських повитух. У Києві такий навчальний заклад у формі Інституту повивального мистецтва було відкрито при Університеті Святого Володимира в 1845 р. – незабаром після відкриття медичного факультету. Курс навчання був дворічним, і студії учениць відбувалися цілком автономно від навчання студентів. У середньому половину всіх учениць становили жінки віком 21–31 рік, СКАЧАТЬ