Дюна. Френк Герберт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ одну ланку. Завдяки цим задумам їй удалося пережити смертельну кризу. «Не можна прискорити час», – сказала Мейпс. І все ж таки невпинна гонитва до Арракіса виповнювала Джессіку страшними передчуттями. Ні приготування Міссіонарії Протектіви, ні ретельний обшук Хаватом цих нагромаджених у замок каменів не могли розвіяти цього відчуття.

      – Коли почепиш і те, й інше, починай розпаковувати коробки, – сказала Джессіка. – Один із вантажників у передпокої має всі ключі та знає, що та куди потрібно покласти. Візьми в нього ключі й список. Якщо матимеш запитання, я буду в південному крилі.

      – Як накажете, міледі, – відповіла Мейпс.

      Джессіка відвернулася, міркуючи: «Хават може вважати резиденцію безпечною, але щось не так із цим місцем. Я відчуваю».

      Ураз Джессіку охопила негайна потреба побачитися із сином. Вона пройшла крізь склепінний портал, що вів до коридору в обідню залу та до родинних апартаментів. Вона йшла все швидше та швидше, аж доки не зірвалася на біг.

      Позаду неї Мейпс, відірвавшись від розпаковування голови бика, кинула погляд їй навздогін.

      – Усе правильно, вона саме Та, – пробурмотіла вона. – Бідолашна.

      8

      Юе! Юе! Юе! – лунає рефрен. – Мільйона смертей мало для Юе!

Принцеса Ірулан. Історія Муад’Діба для дітей

      Крізь прочинені двері Джессіка зайшла в кімнату з жовтими стінами. Ліворуч від неї стояв низький чорний диван і дві порожні книжкові полиці; ще там висіла припорошена пилом фляга з вигнутими боками. Праворуч, біля дверей, – дві порожні полиці, стіл, привезений із Каладана, і три стільці. Біля вікна, якраз навпроти, спиною до неї стояв лікар Юе. Його увага повністю зосередилася на краєвиді.

      Джессіка ступила ще один тихий крок у кімнаті.

      Вона помітила, що одяг Юе пом’ятий, а на лікті щось біліло, наче лікар притулився до крейдяної стіни. Зі спини він скидався на позбавлену плоті тонку фігурку в гігантських чорних шатах, кумедно завмерлу в очікуванні на лялькаря, який от-от смикне за нитку. Лише майже квадратна голова з довгим ебеновим волоссям, яке біля плеча стягувало срібне кільце Сукської школи, видавалася живою – вона повільно поверталася слідом за рухом на вулиці.

      Жінка знову роззирнулася кімнатою, але не помітила жодних ознак присутності сина, хоч і знала, що ті зачинені двері праворуч ведуть до маленької спальні, що припала Полові до душі.

      – Доброго дня, лікарю Юе, – сказала вона. – Де Пол?

      Він кивнув, неначе звертаючись до чогось за вікном, а тоді, не обертаючись, промовив відстороненим голосом:

      – Ваш син утомився, Джессіко. Я відправив його в сусідню кімнату, відпочити.

      Раптом Юе, отямившись, обернувся так різко, що довгі вуса ляснули його по пурпурових губах.

      – Даруйте мені, міледі! Думками я був надто далеко… я не мав права на таку фамільярність.

      Вона всміхнулася, простягнувши праву руку. На мить Джессіка злякалася, що лікар упаде на коліна.

      – Прошу вас, Веллінґтоне.

      – Згадувати СКАЧАТЬ