Дюна. Френк Герберт

Чтение книги онлайн.

      – Не сідай спиною до дверей, – сказав Пол.

      Усмішка розцвіла на зморшкуватому старечому обличчі.

      – Не сяду, хлопче. Можеш на мене покластися.

      Ментат пішов геть, м’яко зачинивши за собою двері.

      Пол сів туди, де щойно був Хават, і впорядкував розкидані папери. «Ще один день тут, – подумав він. Хлопець роззирнувся кімнатою. – Ми відбуваємо». Думки про від’їзд раптом стали реальнішими, ніж будь-коли. Він згадав іще дещо, про що розповідала стара: «Світ – сума багатьох речей – людей, ґрунту, рослин, місяців, припливів і сонць. Сума невідомих, яку зовуть природою, – абстрактне поєднання, позбавлене будь-якого відчуття теперішнього». Хлопець замислився: «А що таке теперішнє?»

      Двері перед Полом рвучко розчахнулися – і всередину влетіла потворна пародія на людину з оберемком зброї в руках.

      – Що ж, Ґурні Галлеку, – поцікавився Пол, – ти мій новий учитель фехтування?

      Галлек п’яткою захряснув двері.

      – Ти, звісно, хотів би, аби я до тебе в ігри гратися прийшов, знаю, – сказав чоловік. Він роззирнувся кімнатою, відзначаючи подумки, що люди Хавата вже побували тут і впевнилися, що спадкоємець Герцога в цілковитій безпеці. Повсюди були ледь помітні ознаки перевірки.

      Пол спостерігав, як потворний чолов’яга з усією зброєю прокотився кімнатою і зробив крутий віраж біля столу. Юнак помітив перекинутий через плече Ґурні дев’ятиструнний балісет. Між струн, ближче до грифа, було вставлено мультимедіатор.

      Галлек кинув зброю на тренувальний стіл, розклав її в ряд – рапіри, стилети, кинджали, паралізатори з повільними дротиками, поясні щити. Шрам від атраментової лози вигнувся, коли, обернувшись, чоловік усміхнувся до хлопчика.

      – Бісеня мале, то в тебе навіть «доброго ранку» для мене не знайдеться? – спитав Галлек. – А якою це шпилькою ти старого Хавата штрикнув? Він пронісся повз мене коридором, наче людина, що поспішає на похорон ворога.

      Пол вишкірився. З усіх людей батька Ґурні Галлек імпонував йому найбільше. Юнакові подобалися його дивацтва, вибрики та жарти, і він уважав цього чолов’ягу радше другом, аніж найнятим охоронцем.

      Галлек зняв із плеча балісет і заходився його налаштовувати.

      – Не хочеш говорити, то й не треба.

      Пол підвівся, пройшовся кімнатою та звернувся до гостя:

      – Що, Ґурні, замість фехтувати вирішив до концерту підготуватися?

      – То он як ти старшим бришкаєш, – відказав Галлек. Він спробував узяти акорд на своєму інструменті й кивнув.

      – А Дункан Айдаго де? – поцікавився Пол. – Хіба не він мав учити мене мистецтву бою?

      – Дункан повів другу хвилю переселенців на Арракіс, – відповів Галлек. – Тобі зостався лише бідний Ґурні, що ніц не тямить у бою і геть нездарний у музиці. – Він узяв іще один акорд, прислухався й усміхнувся. – На раді вирішили: раз ти настільки нікудишній СКАЧАТЬ