Співуча пташка. Сесілія Агерн
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Співуча пташка - Сесілія Агерн страница 29
Название: Співуча пташка
Автор: Сесілія Агерн
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современные любовные романы
isbn: 978-617-12-3318-8,978-617-12-3315-7,978-617-12-2718-7
isbn:
– Я думаю, їй просто треба знайти когось, кому вона могла б довіряти, і все в неї буде гаразд.
– Довіряти, – говорить він, не вражений цим словом. – Деревна жінка дізналася про довіру в парку?
– Ні, – сміється вона. – Ну, можливо. Вона дізналася про людяність. Ти маєш прочитати її. Але їй не треба було дізнаватися про це в парку. Довіра – це щось, що відчуваєш у собі.
– А, інстинктивно.
– Так.
– Не розповідай мені поки що закінчення.
– Це не з тієї історії.
Він розглядає її, не переймаючись, що вона це помітить. Її очі блищать навіть у темряві, її губи пухкі і м’які, він понад усе хоче поцілувати їх. Він відвертається, відкашлюється.
– Хочеш спати тут цієї ночі? – запитує він.
– А ти будеш тут?
– Ні, – тихо говорить він. – Я не можу, Лоро.
– Ой, я розумію, – вона збентежується, але він не може прочитати по її очах у темряві. – Я мала на увазі всіх вас. Я запрошую вас усіх.
– Усі ми отам? – перепитує він, озираючись назад, на хатину, де Рейчел і Бо гомонять на канапі.
– Ні, ти маєш рацію, ми повернемося в готель, – говорить вона. – Я не хочу залишатися тут на самоті.
І сама до себе вона додає: «Більш не хочу».
Наступного ранку вони їдуть до будинку бабусі Лори, де зростали вона і її мати. Ніхто в ньому не жив після того, як Гетті відійшла до іншого світу вісім років тому, і це помітно. Хоча вона й не була тут десять років, Лора проводить їх, ніби була тут учора. Бо стримано говорить з нею по дорозі, розуміючи, наскільки чуттєва ця мить.
– Ти не знаєш, твоя мама або бабуся залишили заповіт? – запитує Бо, коли вони йдуть довгим шляхом серед високих дерев до будинку. Бо навмисно вирішила залишити автомобіль біля воріт на головній дорозі, вона хотіла зафільмувати почуття Лори, що йде до будинку вперше за десять років.
Лора хитає головою:
– Звідки мені знати?
– Спитати в адвоката твоєї бабусі, або в судового виконавця її волі.
– У баби не було навіть душу, навряд чи в неї був виконавець волі.
Рейчел і Соломон відвертаються одне від одного, щоб не засміятися вголос.
– Ну, якщо не було виконавця, має бути визначений спадкоємець. Спадкоємцем стає найближчий родич. Я все це говорю тому, що ти могла б успадкувати цю землю і майно, Лоро. Якщо десь у банку є гроші, цінні папери або пенсія, вони теж можуть бути твоїми. Я можу допомогти тобі довідатися про це все, якщо хочеш.
– Дякую, – вона довго мовчить. Вона зупиняється і нахиляється, щоб зірвати фрезію, крутить її в пальцях. Рейчел переміщується, щоб захопити затінений силует Лори проти сонячного світла: доки вони йдуть, сонце тьмяніє, а потім і зовсім згасає за деревами, як світло маяка.
Лора продовжує, цього разу швидше.
– У СКАЧАТЬ